Отаман Натієв погодився з вимогами полковника Болбочана.
Але на предявлені командантові вимоги він тільки розсміявся, почав чванитись і удавати "верховну владу". Колиж до командантського Управління був присланий Болбочаном відділ козаків для заарештування команданта, він одразу втихомирився і погодився на вимоги, але разом з тим удався під захист отамана Натієва. Перепросити старшин і видати ґрупі гроші він погодився, натомість подати прохання про димісію відмовлявся.
Тоді отаман Натієв уговорив полковника Болбочана відмовитись від цієї останньої вимоги й обмежитись докладним рапортом про всі вчинки ґуберніяльного коменданта Військовому Міністрові через нього.
Після цього полковник Болбочан почав готовитись до залишення Мелітополя. Відношення з Німцями ще більше загострилися через конфлікт з комендантом, бо Німці не могли точно зорієнтуватися в цих справах і бачучи якусь боротьбу поміж комендантом і групою, ставали завсіди по боці першого. Давали вони віру всякого роду провокаційним інформаціям, які розповсюджував про українське військо ґуберніяльний комендант.
Приймаючи це все під увагу, Болбочан рішив переїхати з усіма частинами в район розташування австрійської армії і для цього вибрав головним місцем постою місто Олександрівськ над Дніпром, де були розташувані Січові Стрільці під командою архикнязя Вільгельма Габсбурга. Болбочан мав на увазі, що на випадок якоїсь небезпеки для Запоріжців, Січові Стрільці мусіли би знати про це; вони заздалегідь упередили б про це Запоріжців і цим допомогли б їм уникнути небезпеки.
На протязі кількох днів усі запоріжські частини Кримської Групи переїхали до Олександрівська.
Так закінчився кримський похід.
БОРОТЬБА ЗА ДОНЕЦЬКИЙ ВОДОЗБІР
Славянську групу складали полки: 1-й запоріжський ім. Гетьм. Дорошенка піший полк, 3-й Гайдамацький полк і 3-й запоріжський ім. Гетьм. Богдана Хмельницького піший полк, гарматний полк і інжинірний полк. Ця ґрупа під проводом полковника Сікевича мала зайняти м. Славянськ і звільнити цілий Донецький водозбір від більшовиків. А звільнення його набирало тим більшого значіння, що ціла промисловість України стояла нерухома, за браком вугілля. Донецький водозбір був єдиним джерелом, звідки постачався вуголь для цілої Росії.
Ще до виходу славянської ґрупи полковника Сікевича в напрямі Лозова-Славянськ Гордієнківський полк, який найкоротшим шляхом післано в напрямі Славянська в 40 верстах від Лозової, стявся з більшовиками. Становище полку витворилося небезпечне і в Лозовій український і німецький команданти одержали повідомлення полковника Петрова про необхідність негайної допомоги йому.
На допомогу післано два німецькі баталіони і більшовики після того відступили до ст. Барвінкове.
В цей час під Барвінкове вирушила і славянська Група. На разі були тільки Гайдамацький та Дорошенківський полки з гарматами і бронепотягами. Богданівський полк ще був у Харкові, де ніс залогову службу. Гордієнківський кінний полк, виконавши своє завдання, повернувся до Лозової і приєднався до Кримської Групи.
Бій біля Барвінкова розпочався з вечора 15-го цвітня, коли українські частини заняли позицію на 2 1/2 верстви перед цією стацією.
З боку ворога приймали участь бронепотяг, автопанцирники, піхота, кіннота і досить значна кількість артилерії. Тут помічено участь у бої донецьких робітників, а також деяких більшовицьких козачих полків.
Не зважаючи на вперті протинаступи ворога, після 11-годинної битви, опір ворогів зломано і ст. Барвінкове була здобута.
В цьому бою з боку українських частин 9 козаків забито, поранено 52 козаки і 7 старшин. Ці втрати свідчать про ту впертість, з якою більшовики противилися наступові наших військ, а цю впертість можна пояснити поперше приявністю серед більшовиків козачих частин, а подруге важливістю для них захистити земляно-вугільний район.
Наприкінці цього бою якраз прибув з Харкова Богданівський полк і відразу був висланий в аванґард, за відступаючими більшовиками. Загони більшовиків, що відступали, мали в себе на задах заздалегідь підготовані позиції, на яких вони пробували затримати дальший наступ українського війська. Цілу ніч переслідував ворога Богданівський полк; але на ранок 17 цвітня показалася ст. Словянськ. Ворога тут не було видно, він подався на Бахмут.
В долині у віддалі 2 верст видніло курортне місто Славянськ.
На вечір підійшла решта славянської ґрупи, а також і німецькі відділи.