В Кам'янці Головний Отаман, і Уряд, заслухавши звіт, погодилися з пропонованою поляками демаркаційною лінією. Внесено лише побажання про зміну деяких політичних пунктів. Д-р Петрушевич висловив бажання, щоб обмін військово-полонених між Польщею й Україною поширити й на галичан.
З 15.VІІІ. польські війська почали рух на Дубно-Рівне, і за невеликим винятком притримувалися демаркацїйної лінії, ними запропонованої (крім інцидентів у Шепетівці й Новоград-Волинському).
Цю умову було остаточно підписано 1-го вересня.
Тимчасова лінія розмежування оперативних дій: Волочиськ (із причілком) у польському заряді, Базалія і Корець в українському заряді. Олевськ, Мозир у польському заряді, нарешті, Шепетівка в українському, а Славута – в польському.
Значення згоди.
1. Цю умову підписали представники УНР і д-ра Петрушевича.
2. Наше ліве крило прикривала польська армія.
3. Ця умова розгладжувала ворожнечу між Польською й Галицькою арміями.
4. Ми забезпечували собі тил на випадок нашого неуспіху в боротьбі з большевиками.
Розділ XXVI
загальна оцінка сил і напрямків
Київський напрямок. Сх. ч. 18.
Починалася генеральна офензива. Для наступу намічалося три напрямки: головний удар скеровано на Козятин-Київ. Сюди скупчено гро наших сил (Центральна армійська група), два Галицькі корпуси, бригада кінноти і найсильніша Наддніпрянська група – Запорожці.
Шепетівський напрямок. Сх. ч. 18
Для забезпечення з заходу напряму головної операційної лінії, наступає на Шепетівку теж поважна сила – армійська група під керуванням Команданта 2-го Галицького корпусу полк. Вольфа. Її складали 2-й Галицький корпус і сильна й боєздатна найбільш забезпечена військовою технікою група СС.
Таким чином, ми мали перевагу над червоними на Київському й Коростенському напрямках. У нас було в цих двох армійських групах біля 22-23 тисячі багнетів та табель, 260 гармат і до 700 кулеметів. Поза всім, наше військо було вже зосереджене і чекало лише наказу про рух вперед.
Тому наш наступ мав розвиватися хутко й безболізно до підходу до ворога значних резерв, а цього, через умови загальної бойової ситуації, скоро годі було сподіватися. Найбільшої загрози щодо ворожого контрнаступу чекалося з південного заходу, з боку Коростеня; тому група Вольфа й мусіла лагодитись до скоршого захоплення цього залізничного вузла.
Одеський напрямок.
В східню армійську групу ввійшли всі частини бувшої Наддніпрянської армії (без Запорожців і Січовиків), до неї теж приділено 11-ту Галицьку бригаду, разом біля 8 тисяч багнетів і шабель (докладно про це нижче).
Загалом, ця армійська група була більше ніж удвічі слабша за ворога (18-20 тис. багнетів та шабель), що посідав побережжя Чорного моря і боровся проти пполк. Удовиченка.
Фрснт для цієї групи призначено величезний. Зрозуміло, що на цьому напрямку мусіли розгорнутися поважні бойові дії, і треба було Вищому Командуванню мати, на випадок потреби, вільні резерви, щоб їх своєчасно подати в Східню армійську групу.
Нарешті, в резерві Головного Отамана лишалася боєздатна активна бригада УСС (біля 2-х тисяч багнетів і шабель).
УСС – Галицькі Січові Стрільці були розміщені в Кам'янці на Поділлі, маневрувати ними було важко, з причини слабого залізничного руху.
НАСТУП АРМІЙСЬКОЇ ГРУПИ ВОЛЬФА НА ШЕПЕТІВКУ
Бої 13-15.VІІІ.
13.VІІІ. група полк. Вольфа перейшла своїм ударним правим крилом у рішучий наступ. Одначе, червоні спочатку теж наступають і навіть потиснули трохи назад СС і ліве крило 2-го корпусу та знову захопили Старокостянтинів. Але потім дружним натиском Галицької бригади, ворога було відкинуто на північ. Уже 13.VІІІ. галичани вибили червоних із Острополя, 14-го вони ввійшли в Старокостянтинів (до наших рук потрапило до 200 полонених).
Особливу енертію і впертість виявила 7-ма Галицька бригада під проводом полк. Альфреда Бізанца під час вуличних боїв за посідання м. Острополя. Ця бригада завдала ворогові великих втрат.[54]
Бригади 2-го корпусу женуть червоних, і вже 15-го передові галицькі відділи досягли Полонного, на лівому крилі вони простують на Шепетівку. СС теж подаються з боями нанеред.
В районі ст. В.-Пузирки Січовики, за діяльної допомоги нашого панцерного потягу «Вільна Україна», захопили в полон цілий курінь 2-го совєтського полку (особливого призначення) і кулемети. 15-го СС вийшли на р. Понору. Їхня кіннота захопила Білгородку.
54
[32] Треба взагалі відмітити яскраву постать полк. Альфреда Бізанца. Це молодий, здібний старшина, німець з походження, чесний Галицький патріот з переконання. Полк. Бізанц звертає на себе увагу рішуче в усіх боях. Бойове щастя часто до нього усміхалося.