На 31.VІІІ. ген. Краузе видає розпорядження про урочистий вступ у Київ усіх частин його групи. Враження від здобуття Києва серед нашого війська і суспільства – надзвичайне. В цей же час на лівому крилі точилися вперті бої за посідання Коростеня.
Загальні висновки.
Мети досягнено. Столиця Соборної України в руках у нашого війська. Об'єднані Українські Армії своєю кров'ю визволили Київ.
На правому крилі НА розгромила Вапнярську ворожу групу й провадила новий маневр до знищення 47-ї й 58-ї ворожих дивізій, та прямувала на Бірзулу. На побережжі Чорного моря вже не було червоних. Здобувши Київ, вище командування мало звільнені значні сили і могло вжити їх на допомогу Наддніпрянській армії.
Це був апогей успіхів Українського війська.
Перед нами відкривалися широкі та прозорі перспективи. Але… на жаль, не так сталося, як здавалося та бажалося.
Каліш, Року Божого 1922, 15.ІV.
ДОДАТКИ ДО Ч. ІІІ
З огляду на деякі обставини, яких автор не передбачав, частину цікавих матеріялів, наготовлених для вміщення в Додатках, не довелося видрукувати. Мушу ще зазначити, що автор не мав усіх матеріялів щодо Галицької армії і розпоряджень ШГО, особливо за період 20-30.VІІІ., тому, можливо, й освітлення мотивів схвалення того чи іншого рішення і взаємовідносин між ШГО і армійськими групами не досить докладно з'ясовано і вимагатиме корективів з боку вищих чинників ШГО і НК ГА.
Витяг із звіту ч.57-оп. Розмова сотника Кузьминського з пп. Удовиченком
Представники пп. Удовиченка, що вели розмови з Румунами в Могилеві, інформують: 1) румуни погоджуються продавати нам і далі рушничні й гарматні набої та інше потрібне нам майно за миколаївські гроші; 2) румуни охоче ведуть переговори з нашими військовими представниками і недобре ставляться до представників Уряду.
Із споминів пп. Ліпка
Генерал Греків, до якого з'явилися в Золочеві делегати, сказав їм, що ніякі умови з поляками не суть важні для Галицької армії, котра не говорила з поляками про завішення зброї.
Деклярація Директорії
«В імени Української Народньої Республіки проголошує Директорія цілому Українському Народові велику подію в історії нашої Української Землі. Дня 3 січня 1919 р. в м. Станіславові Українська Національна Рада Західньої Української Народньої Республіки, як представниця волі всіх Українців бувшої Австро-Угорщини і як найвищий законодатний їх орган, святочно проголосила з'єднання Західньої Уккраїнської Народньої Республіки з Українською Придніпрянською Народньою Республікою в одну суверенну Народню Республіку. Вітаючи з великою радістю цей історичний крок наших західніх братів, Директоріят Української Народньої Республіки рішив прийняти до відома це з'єднання і ввести його в життя згідно з умовами, які означено в ухвалі ЗОУНР в дня 3 січня 1919 року. Від нині вливається в одно віками відділені одна від другої частини України: Галичина, Буковина, Угорська і Придніпрянська Україна в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, за які жили і за які вмирали –найліпші сини України. Від нині є тільки одна Независима Українська Народня Республіка. Від нині Український народ, звільнений могучим поривом своїх власних сил, мав тепер змогу з'єднати все старання своїх синів для утворення неРоздільної, независимої Української Держави на добро і щастя рідного народу. Голова Директорії В.Винниченко, члени Директорії С.Петлюра, Швець, Макаренко».
Телеграма Штабу Запорізької групи від 7.VІІ.1919.
Отаман Сальський скликав зібрання командуючих дивізіями, на якому виявилося, що козаки дуже схвильовані останніми подіями і обурені проти влади.
Витяг із розмови полк. Красицького з Наштагрупи СС Безручком 9.VІІ.1919 р.
Група СС із району Фрампіль переходить у район Лянцкорунь. Війська дуже перетомлені, не дають ніякого відпору ворогові і відходять, не виконуючи наказів. У відповідь на це, Начальник Оперативного Відділу полк. Красицький повідомив: «Головний Отаман наказав СС прикрити шляхи з боку Рудки-Нестерівці на Кам'янець і в ніякому разі не відходити, поки не прибудуть галицькі резерви».
Витяг із розмови отамана В.Тютюнника з отаманом Коновальцем
«Маючи на увазі перетомленість групи, я вирішив (інформує Коновалець) відірватися від ворога на такий простір, щоби мати 5-7 днів для впорядкування військ, забезпечення їм постачання і відійти в район Лянцкорунь, лишивши один полк в слободі Смотричівській, а кінні застави в районі Рудка-Нестерівці. Штаб групи переходить в Лянцкорунь». Отаман Тютюнник з'ясував йому ситуацію на фронті і підтвердив наказ Головного Отамана, щоб СС далі ні в якому разі не відходили.