Всеж Штаб Східнього фронту та віддані справі частини продовжували і в цій атмосфері деморалізації мужно і самоофірно боротися й стримувати ворожу навалу.
Червонi тільки після сильних боїв здобули Житомир – Бердичів. Козятин – Цвіткове і погрожували Вінниці.
Головний Отаман С. Петлюра і Ш. Д. А. хоч розцінювали положення на фронтах тяжким і скомплікованим, але вважали його далеко не безнадійним і вживали заходів до зміни його на краще.
Українська Армія відступаючи з боями потроху впорядковується. Штаб Дієвої Армії поволі реорганізує свої частини, в той же час головно, поза своїм лівим крилом і центром скупчує резерви і підготовляє випадові становища для переходу в рішучий наступ. Наш контрманевр, широко і сміло закроєний, розпочався в першій половині березня. Його мета концентричним наступом Північної й Південної груп і армійської резерви (Січові Стрільці) відрізати, оточити і знищити велику групу большевиків, що прорвалася в районі Бердичів-Козятин і прямували на Вінницю-Жмеринку, і у висліді відкинути червоних геть за Дніпро і Припять. Сх. 3.
Наш наступ бурхливо розвивається. Бої точаться з великим напруженням з обох боків. Головний удар завдають Січовики і Північна група, до їх розпорядимости виряд, зброя й одяг з нашої бази в Рiвному-Бродах-Тарнополі. Група Оскілка для забезпечення з півночі своєї операційної лінії відкидає лівим крилом червоних в багна Припяті, б'є й деморалізує їх. У висліді в перших днях квітня в районі Мозиря на наш бік переходить в повному складі большевицька дивізія з 35 гарматами під командою Стренгiрова (робітники з Тули). Вона рішуче повертає свої багнети проти червоних і потім поруч з нашими частинами завзято бореться на фронтах.
Нажаль, дальший перехід окремих частин 1-ої совітської армії на наш бік до чого вони виявляли охоту, не відбувся з зайвої обережности та формалізму наших військовиків того відтинку перед можливою небезпекою бути поглинутими большевицькими частинами з їх непевними настроями, а теж і енергійними заходами Штабу 1-ої совітської армії.
Своїм центром Північна група наступає на Коростень-Житомир-Фастів. Під настирливим ударом Січовиків Бердичів декілька разів переходить з рук до рук. Большевики, щоб затримати грізний наступ Січових Стрільців, стягають, з Козятина майже всі свої частини і оголюють цей відтинок.
Січове військо несе великі втрати, але продовжує змагатися. Назагал у висліді бойових зусиль на прикінці березня большевиків відсунуто на напрямку Коростень-Київ далеко на схід і наші передові частини наблизилися на 25 км до Києва.
У Південій групі Запоріжці частиною своїх сил просовуються наперед в напрямку на Козятин через Таращу, де спалахнуло вже повстаиня проти большевиків.
Французьке керування в Одесі нарешті зрозуміло шкідливість своєї політики (хоч це було й пізно, як побачимо далі), обіцює забезпечити запілля нашої Південної групи, а при потребі навіть і допомогти.
Полк. Капустянський їде до Н.К.Г.А (Начальна Команда Галицької Армії), щоб переконати її в необхідності підсилити 3-4 тисячами Галичан наш наступ і цим спричинитися до нашої перемоги, принаймні закріплення здобутого тяжкими боями.
Одначе зреалізувати наш стратегічний план розгромом большевиків на Правобережжі не пощастило. Москва, здивована та занепокоєна несподіваним для неї виявом нашої активності, сили й оперативної зручности, вирішує ціною відмовлення від своїх агресивних плянів в Европі (похід на Румунію з допомогою Мадярщині та Болгарії) спинити наш наступ і остаточно знищити україньку армію.
Для здійснення цього наміру московський головнокомандувач 25 березня телеграфує Антонову:
«Переслідування треба було вести в тому напрямі, куди відходив Петлюра з своїм військом, тобто в напрямі від Києва на Сх. Галичину до цілковитого знищення всякої органiзованости у військах Петлюри. Цього ви не зробили. Частина ваших військ наступає в сторону Румунії, а дивізія Дибенка втискується на Кримський півостров. А найбільше небезпечний для вас напрям, звідки в кожному разі треба було чекати удару, вами цілком без уваги був залишений. Тепер, коли Петлюра знову опинився під Києвом, необхідно вжити всіх заходів для остаточного розгрому Петлюри. Пропоную припинити розвиток операцій в напрямі румунського кордону, як рівнож і до берегів Чорного моря та перекинути звідти всі зайві війська проти військ Петлюри і поставити своєю ближчою метою остаточно зліквідувати наступ Петлюри проти вас. Ваше ж просунення в західньому напрямі необхідно довести до кордонів південно-східньої Галичини та Буковини». (Антонов: Записки о гражд. войне, т. ІІІ., ст. 323-324.)