Антонов, одержавши цей наказ, швидко починає перекидувати свої сили з півдня на загрожені нами відтинки фронту. А йому обставини як раз і почали сприяти. Французько-антантський десант поволі розкладається і втрачає свої опірні райони над Чорним морем. Григор'їв 9-го березня здобуває Херсон i 12-го Миколаїв, 6-го квітня він з 10 і 12-им загоном при 2-ох батареях скидає в море майже 2 корпуси французького і грецького війська і переможно вступає в Одесу. Отже замість допомоги несподівано твориться загроза нашій південній групі з флангу і тилу. Це заохочує червоних і вони на Жмеринському напрямку йдуть ризиковно «ва-банк», пхаючися в мішок між нашими Північною й Південною групами. Вони тут підсилюють свiй наступ шаленою пропагандою серед населення і наших вiйськ (пр. див. Звіт Н-ка Опер. Відділу Східнього Фронту підполк. Решке) організують повстання в районі Жмеринка і 19-го березня займають її. Таким чином, наша Південна група стає відрізаною від залізничого і телеграфного сполучення зі Ш.Д.А. і рештою військ.
Ця обставина хоч скомплікувала ситуацію, одначе по істоті могла і мусила бути виправлена енергійним і пляновим виконанням Південною групою поставленого їй завдання «ліквідувати прорив ударом, з південного-сходу» (Плян Штабу Армії. Крім того, перед своїм від'їздом до Вапнярки, Ген. Колодій і Н-к його Штабу полк. Ген. Штабу Е. Мішковський про це ще були докладно поінформовані в Жмеринці автором цих рядків і одержали вказівки. На жаль, Волох К-р Запоріжців з групою демагогів самовільно на півдні перебирає владу і замість нищильного удару по большевиках, до чого Південна група мала сили, засоби й спроможності, він стає на радянофільську плятформу і агітує проти Директорії, а наприкінці березня починає мирні переговори з Раковським.
Таким чином, отаман Волох зі своїм оточенням дають большевикам так конче потрібну їм передишку. І вони, вигравши на часі, захоплюють Бар-Могилів і, перервавши переговори з Волохом, атакують здезорієнтовану Південну групу. Деякі її частини переходять до большевиків або розпорошуються. Решта з боями пробивається до Румунського кордону і 16 квітня з дозволу французів переправляється через Дністер.
Несподівано легко розрахувавшись з нашою сильною Південною групою – червоні з півдня перекидають решту свого війська проти наших ударних груп. Сюди ж наспівають большевицькі сили з Вітебська і Брянська. За вичерпанням резервів в боротьбі з переважаючими свіжими ворожими силами, наш перможний наступ зупиняється. Галицька Армія, звязана боротьбою з поляками не може дати нам допомоги.
Усеж наше героїчне військо поруч з відважною дивізією Стренгiрова дає відсіч навалі большевиків.
Але… знову й тут, мов грім з ясного неба, авантюра – хвороблива амбіція отамана Оскілка та боротьба поміркованих українських партій проти С.Петлюри і наново сформованого соціялістичного уряду (есдеки і есери) ослаблюють і дезорганізують цей фронт.
Головний Отаман 28-го квітня усуває Оскілка з посади за невиконання бойових наказів і сваволю. Оскілко арештовує членів уряду і новопризначеного командувача Північною і групою відомого організатора Синьожупанників Ген. Зелінського, 29-го березня окремою відозвою оголошує себе «Головнокомандуючим всіми збройними силами Наддніпрянської України», усуває від державної праці кабінет мiнiстрiв, обвинувачує в зраді Ш.Д.А. усовує його… радить Директорiї обрати собі нового голову з правами тимчасового президента республіки – на це становище пропонує члена Директорії Д-ра Петрушевича – пропонує скликати народне представництво з правами Установчих Зборів, перед якими (урочисто і гордо кінчає Оскілко) «мали б відповідати тільки президент і я». 30-го квітня оголошений поза законом, осамітнений «молодий диктатор» Отаман Оскілко безславно зникає з Рівного разом з Н-ком свого Штабу й самостійниками О. Мацюком, Ол. Макаренком та іншими і… шукає ласки в Польщі. (Оскілко згодом уже після скінчення війни за свою «хрунiвську працю» на Волині був покараний на смерть членами Української Військової Організації – У.В.О.).