Многостраждальна Запорізька група – не мало було над нею зроблено експериментів,[12] але цей сильний військовий організм не зруйнувався. Надто міцний фундамент заклали при заснуванні запорізьких частин отаман Натієв і Балбачан. На долю Запоріжців підчас боїв за Лівобережжя було випало тяжке завдання оборони Харківщини, де вони й понесли великі втрати. Надалі вони прикривали район на південний схід від залізниці Фастів-Козятин-Жмеринка. Нарешті, як уже зазначено вище, пробилися до Дністра й обібрані до нитки «дружньою невтральною» Румунією, зосередилися в районі Радивилів-Н.Почаїв. Голі, хворі й беззбройні Запоріжці мали високий дух.
Дуже гарний склад старшин, багато кадрових. Були й такі командири полків, що розпочали свою службу простими козаками в запорізьких частинах і просунулися вгору завдяки своїм великим бойовим чинам на очах Запоріжців. Міцне злютовання поміж старшинами та козаками. Своєрідна й сувора дисципліна. Кожна дивізія ба навіть полк мали свою визначену фізіономію. Дисонанс в Запорізьку групу вносили гайдамаки – елемент надзвичайно хоробрий – називали себе частиною «політичною» і вдавалися в політичні авантури. Керував ними от. Волох.
До складу Запорізької групи увійшли 6, 7 і 8 Запорізькі дивізії.
Командування групою в цю тяжку хвилину перейняв Генерального Штабу полковник Сальський (випуска 1912 р. з Академії), розумний, дуже здібний, з великою ініціятивою та ерудицією, не завжди стриманий.
Полковник Генерального Штабу Воскобойників був начальником Штабу. Гарний старшина, криштальово чесний і скромний, святий працівник.[13]
Між Січовиками та Запоріжцями тривало суперництво за перше місце в Українській Армії, але як ті, так і другі мали свої великі заслуги перед Україною.
Волинську групу було утворено в часи нашого останнього прориву на Проскурів з першої Північної дивізії – частин, підлеглих отамановi Оскілкові, що оперували на Волині проти большевиків – і 4-тої Холмської дивізії, в склад якої входили рештки частин Холмського фронту генерала Осецького, що оперували раніш на Волині проти поляків.
Ці частини деморалізував несподіваний удар поляків у тил в районі Луцька й авантюра Оскілка. Найкраща з цих частин це Північна дивізія. Нею командував отаман Ярошевич (Генерального Штабу генерал-лейтенант російської служби).
При Волинській групі перебувала Юнацька Школа, невелика, але видатна бойова одиниця під командою Генерального Штабу полковника Петрова – він же перебрав командування Волинською групою.
Ген. Штабу полк. В. Петрів випуску 1910 року з Академiї. Хоробрий. Вдало керував своїми частинами в боях, особливо кінним полком Костя Гордієнка. Був для вояків зразком, прикладом своєю відвагою в боях. Здібний, працездатний, творчий, темпераментний, а часами й неурівноважнений в своїх потягненнях. Мав звязки з лівими українськими партіями (есери). Вони згодом висунули кандидатуру полк. Петрова на Військового Міністра.
Друга дивізія (Запорізька Січ) – її перевезено разом з Запоріжцями через Румунію. Командував нею отаман Божко. Дуже цікава особа, типовий отаманчик і авантюрник високої марки, до того ж не цілком нормальний. Мріяв про гетьманство, звичайно про себе. Пробував воскресити всі звичаї Запорізької Січі у тому вигляді, який вона мала в ХVІ столітті. Отаман Божко сформував для особистої охорони бунчуковий курінь, вірно йому відданий. Усі справи обговорювались прилюдно всім курінем під його головуванням.
Божко підписував свої розпорядження тільки гусиним пером. За Божком носили булаву (він її взяв з Музею ім. Поля в Катеринославі) і творив силу різних чудасій.
У справах військових отаман Божко не дуже визнавався, одначе, відзначався особистою хоробрістю та відвагою. Його оточувала ціла зграя авантюрникїв. Всеж треба зазначити, що в стройових частинах Січі було багато хоробрих стійких старшин і козаків; вони не поділяли свавільничих інстинктів свого шефа. Штаб Армії домагався розформування цієї екзотичної бойової одиниці або призначення для неї відповідного начальника. На жаль, наших застережень не було взято під увагу.
Наказний Отаман Осецький з дозволу Симона Петлюри наказав розгорнути Запорізьку Січ і назвати її 2-ою піхотною дивізією. Її начальником лишився отаман Божко. Це невдале призначення відразу ж дало багато сумних наслідків.
12
[12] За командирів корпусу призначалися відомі авантурники або неуки (Данченко, Волох та ін.), ще до того ведено агітацію різними партіями (особливо есерами), які не могли помиритися з організованістю цієї групи.