3. На заході: а) ворожо невтральні румуни, б) поляки, виставивши на той час проти нас фронт, вели уперті бої з галичанами за Львів.
4. На півдні – в районі Одеси й Миколаєва та Херсону – військо Антанти та добровольці.
Тоді ж таки, у грудні проти всіх цих ворогів Український Генеральний Штаб утворив фронти.
1. Лівобережний фронт, що обхоплював Лівобережну Україну (Командувач фронтом отаман Балбачан).
2. Правобережний фронт, що складався з пiвнічної групи (отаман Оскілко) і Дністрової (до складу військ цього фронту входила також Галицька Армія, що керувалася майже самостійно).
3. Південна група (командувач ген. Греків). Йому підлягали також відділи отамана Григор'єва.
До того був ще внутрішній фронт; проти поодиноких вогнищ місцевого большевизму, з якими боролися імпровізовані загони з різними самозванними отаманами на чолі.
Майже у всіх головних мiстах України ще перебували німецькі частини, але за малим вийнятком (м. Полтава) вони трималися невтрально і лагодились до виїзду додому. Покладене на них Антантою завдання обороняти на якийсь час кордони України від большевиків, вони майже не виконували і помалу-малу евакувались на батьківщину.
Боротьба війська Директорії з гетьманським військом, а також повсюдне повстання в значній мірі розіклало германську окупаційну армію. Чимало її частин було роззброєно підчас повстання і відібрано від них військове майно.
До наступу большевиків базою української армiї була вся територія України. Директорія мала в своїх руках величезні запаси військового майна, яке лишилося на Україні з базисних склепів південно-західнього та почасти румунського фронтів. Надалі під загрозою большевиків базу було перенесено в район Волочиськ, Тернопіль, Броди, Рівне і туди звозилося всі запаси з решти української території. Але годі було сподіватися швидко перевезти все військове майно на нову базу. Малося також перекинути частину бази на Одесу, у випадку згоди з Антантою. Український уряд Остапенка стримів до цієї згоди.
Загальне число козаків, головним чином, селян, що стали на заклик Директорії в ряди українського війська, на той час перевищувало 300 тисяч душ. З огляду на неналагоджений апарат постачання і недостачу старшинського складу така кількість війська була далеко більшою, ніж яку Директорія могла за даних умовин хутко зорганізувати і забезпечити всім потрібним.
Більшість військових з'єднань виникла революційним шляхом і являла мало організовані дрібні тактичні одиниці зі своїми отаманами на чолі, що часто-густо дуже мало тямили у військовій справі.
Багато кадрових старшин було зметено революційною бурею, розігнано і зникло з України.
На поверхню виплило чимало авантурників, отаманчиків, часом навіть і не старшин. Їх винесло на своїх плечах повстання. Лише частина старшинства було справжніми лицарями, що стали на захист своєї батьківщини. На них і впав увесь тягар дальшої боротьби.
8 корпусів, заснованих за гетьмана, в більшості зруйновано чи в значній мірі ослаблено. Усе постачання цих корпусів, що складалося, з різного припасу на 6 місяців, було майже знищено під час повстання.
За гетьмана на українську службу пiшло багато старшин Генерального штабу.
На жаль, новий військовий міністр, він же й Начальник Генерального Штабу, генерал Осецький, як і Уряд, з недовір'ям поставились до старшин Генерадьного Штабу і витиснули цю інтелігентну військову силу з України, не пробуючи затримати її у себе і використати для організації та керування армією.
На Україні залишилась лише незначна кількість старшин Генерального Штабу.
Взагалі ж Українська Армія хоч була й велика, але мало організована, мала слабенький старшинський склад, особливо в Штабах, артилерії і на вищих командних постах.
Належної дисципліни також бракувало.
Таким чином, стратегія мала в своїх руках дуже великий, але майже неорганізований військовий апарат і ворогів на всіх фронтах України.
Штаб Дієвої Армії був свідомий того, що за таких політичних обставин, якими вони склались довкруги, стратегія не здолає, успішно боротися на всiх фронтах.
І от, наприкінці грудня 1918 р. начальник оперативного відділу полковник Капустянський подав з приводу цього свою доповідь на ім'я Головного Отамана Петлюри.
Ось вона:
ГЕНКВАРТ I.
Генерал-Квартермистер