Читать онлайн "Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла" - Гесиод - RuLit

Вчили вони й Гесіода, було, милозвучного співу, Як випасав він овець в Гелікона святого підніжжі. Ось які, щоб розпочати, слова проспівали богині, Музи з Олімпу, паростки Зевса-егідодержця: «Ви, пастухи, самі животи[16], селюки-недоріки! Вміємо, Музи, правдиво співати про неправдиве,[17] Вміємо й правду, коли забажаємо, оповідати».

Так дочки Зевса великого, мовою славні, сказали /30/ І, одламавши, квітучу дали мені гілку лаврову[18] Дивну й до віщого співу жагу вдихнули[19] у мене, Щоб і майбутнє міг я оспівувать, і проминуле[20], Славить веліли богів — блаженних, вічно живущих, І їх самих увесь час — починати й завершувать ними. Що зволікаю, однак, — усе про дуби та про скелі?[21]

Тож розпочнімо од Муз[22], що батькові Зевсу втішають Серце велике в палатах Олімпу, славлячи в пісні Те, що тепер є, що буде колись, і те, що було вже, Голосом ладним. Так і пливуть з їх уст без утоми /40/ Солодкозвучні пісні — і сміються-радіють палати Гулкогримучого Зевса, як лиш залунають лілейні Співи тих дів, — одлунює верх білосніжний Олімпу Й вишні оселі богів. А вони своїм голосом віщим Рід невмирущих богів у пісні немовкнучій славлять Ген од начал — як Земля їх зродила й Небо[23] широке. Й інші — од них же боги, дарителі благ усіляких. Потім — Зевса, батька богів і людей умирущих; Ним починають, ним же увінчують спів свій богині. Він-бо найвищий поміж богів і міццю найбільший. /50/ Врешті — смертних оспівують рід і могутніх Гігантів, Зевсові, що на Олімпі високому, ум звеселяють Музи з Олімпу, Зевса егідодержавного доньки.

Батькові їх народила в Піéрії, з Зевсом кохавшись, Елевтерійських узгір’їв владáрка — тямка Мнемосіна[24], Їх, що лікують журбу, від турбот дають одпочити. Дев’ять ночей обіймав її Зевс, багатий на мислі, Одаль од інших богів, на священне ложе ступивши, Аж поки рік закругливсь[25] і пора надоспіла належна По місяцях, що спливли, і низки днів, що злетіли, /60/ Дев’ять дочок на світ вона привела однодумних (Пісня лиш їм на умі — і жодної в серці турботи) Мало що не на вершині Олімпу, що снігом біліє. Там, осяйні, вони йдуть у танок, там оселі їх гарні, Там побіч них і Харити, і Гíмерос[26] мають домівки. Часто на учтах вони подають голоси свої милі — Співом закони звіщають усім і звичаї добрі[27] І голосами солодкими славлять богів невмирущих. Тож до Олімпу ішли вони… Незатихаючий славень З уст божистих пливе — і вторить тій пісні луною /70/ Чорна земля[28], й звабливо так тупотять їхні стопи, Поки до батька спішать. Той — на небі володарює: Грім у правиці його, палахкий, готовий до лету. Міццю здолавши Крона-отця, між богами по правді Все розділив він, і почесті кожен отримав належні.

Ось про що Музи, палат олімпійських окраса, співали — Дев’ять сестриць, дочки Зевса великого: Клíо, Евтерпа, Гожа Талíя, і Мельпомена, і Терпсіхора, І Ератó, й голосна Полігімнія, і Уранíя, І Калліопа, що з-поміж усіх них — найвидатніша: /80/ Із владарями, гідними шани[29], поважна, ступає. А вшанувати когось дочки Зевса великого хочуть — То, лиш побачать, що з владарíв він, годованців Зевса, — Роси солодкі йому на язик вони ллють — і одразу З уст його плинуть медові слова, і тільки на нього Дивиться люд — як по правді розсуджує він суперечки Словом простим і як швидко, хай там яка ворожнеча, А таки тихне вона при мові його непомильній. Бо ж на те й ум у володарíв, щоб тим, хто у кривді, Без проволоки одразу ж прийти їм на допомогу, — /90/ Легко, словом м’яким мають хист вони переконати. Лиш серед люду стане владáр — наче бога шанують За його скромність; у зборі — його вирізняється постать. Ось що значить той дар, який людям Музи вділяють. Це ж бо від Муз й Аполлона, що здалеку стріли пускає, І кітаристи, й співці — на землі між людей умирущих, Від Олімпійця ж — володарí. Блажен, кого Музи Люблять: солодка з освячених уст пливе в нього пісня. Хто б і печаль у грудях носив, якусь рану мав свіжу І гіркоту на душі — та хай лиш служитель тих сестер, /100/ Муз, заспіває про давніх людей, про їхні діяння Та про блаженних богів, що вічно живуть на Олімпі, — Миттю забуде він біди свої, не згадає про темну Серця журбу[30] — дар співучих богинь усе це відверне.