/170/
«Що обіцяв — те зроблю, моя мамо: про батька не дбаю,
Хоч він і наш, та мені він ненависний, адже він першим
Звершив те діло, батька не гідне і нечестиве».
/180/
Міць чоловічу серпом тим зубастим махом одрізав
І позад себе жбурнув навмання, але недаремно
Те, що одрізав, міць чоловіча, з руки полетіла:
Бризнувши, кров дощем пролилась, і ті крапелини
В себе ввібрала Земля. Минули роки кругобіжні —
Й грізні Еринії[39] з тих крапелин і Гіганти зродились
У ясносяйній броні, у руках — списи довжелезні;
Й Німфи, мелійськими звуть їх[40], ступили на землю незмірну.
А чоловічу міць, що сталевим серпом він одрізав,
Кинув із берега в море, що хвилями грає шумкими.
/190/
Морем та міць чоловіча пливла та пливла, аж по часі
Біла зібралася піна довкіл несмертельного члена —
Й діва[41] з неї зросла. Подалась до Кітери спочатку,
Звідти — до Кіпру, омитого морем. Вийшла на берег
Гожа богиня; де лиш землі торкнеться стопою —
Трави ростуть. Афродітою звуть її, зроджену з піни,
Вишні боги й люди всі — й Кітереєю в гарнім віночку:
Так-от назвали її, бо піна ж її згодувала,
А Кітереєю — бо побувала вона й на Кітері,
Ще ж і Кіпрідою, бо народилась на Кіпрі морському,
/200/
Й Філомедéєю, бо з чоловічої сили постала.
Разом із нею — Ерот і Гíмерос-красень, відколи
Світ вона вздріла й до роду богів, богиня, прямує.
Честь ось таку від самого початку їй випало мати
Серед людей і серед богів, що не відають смерті:
Шепіт дівочий[42], звабливі усмішки, підступи різні,
І насолоди п’янкі, й солодше од меду кохання.
/210/
Що, хай наспіє пора, — поплатяться таки за той злочин.
Ніч породила Кончину жахну[44] й усю в чорному Керу,
Тáната, Гіпноса й ціле потомство Видінь[45] усіляких,
Це їх сама вона, геть уся темна, без мужа зродила.
Потім і Безум на світ привела, і болісне Горе,
І Гесперид, що за Океаном величноплинним
Яблунь плоди золоті стережуть і плідні дерева;
Мойр народила і Кер, богинь, безпощадних у карі.
Мойри: Клотó, Лахéсіс і Áтропос[46]; ті поміж людом,
Щойно хто вродиться, благо чи зло якесь розподіляють.
/220/
Мстяться за будь-який злочин проти людини чи бога,
Й доти скипають вони, розлючені, чорною жовчю,
Поки злочинець не понесе за переступ свій кари.
І Немесіду — на голову смертного люду зродила
Пагубна Ніч, а тоді — Облуду і Милувáння,
Старість, згубу людей, та Еріду жорстокосерду.
/230/
Й дику Шаленість, вони ж полюбляють ходити у парі,
Й Клятву, вона ж для люду земного чи не найбільший
Клопіт, коли хтось умисно складе неправдиву присягу.
39
Еринії — богині помсти, зокрема, — за пролиту кров роду, а також за порушення узвичаєних стосунків між рідними.
40
…
41
Діва — Афродіта, «народжена з піни»; Кітера, острів на півдні Пелопоннесу, — головний осередок її культу; улюблене місце перебування богині — Кіпр, звідси й один із її епітетів: Кіпріда.
42
43
44
45
Гіпнос — Сон;
46
Клото (