Выбрать главу
«Діти мої й того батька-шаленця! Якщо мою раду Хочете вчути — помстіться за кривду, що заподіяв Батько — дітям своїм: він перший підняв на вас руку», —
Мовила. Їх же страх огорнув, не озвався і словом Жоден з них. Зваживсь тоді найдужчий і хитроумний Кронос. Слово таке він турботливій матері мовив:
/170/ «Що обіцяв — те зроблю, моя мамо: про батька не дбаю, Хоч він і наш, та мені він ненависний, адже він першим Звершив те діло, батька не гідне і нечестиве».
Мовив він так — і серцем зраділа Земля неосяжна. В засідку сина веде, дає в руку серп гострозубий І викладає йому увесь задум, сплетений хитро.
Ось уже Ніч і великий Уран з нею сходить на Землю, Всю обіймає її, щоб у любощах з нею єднатись. Син же одразу, із засідки, руку витягнув ліву, Правою ж, серп величезний узявши, батьку своєму /180/ Міць чоловічу серпом тим зубастим махом одрізав І позад себе жбурнув навмання, але недаремно Те, що одрізав, міць чоловіча, з руки полетіла: Бризнувши, кров дощем пролилась, і ті крапелини В себе ввібрала Земля. Минули роки кругобіжні — Й грізні Еринії[39] з тих крапелин і Гіганти зродились У ясносяйній броні, у руках — списи довжелезні; Й Німфи, мелійськими звуть їх[40], ступили на землю незмірну. А чоловічу міць, що сталевим серпом він одрізав, Кинув із берега в море, що хвилями грає шумкими. /190/ Морем та міць чоловіча пливла та пливла, аж по часі Біла зібралася піна довкіл несмертельного члена — Й діва[41] з неї зросла. Подалась до Кітери спочатку, Звідти — до Кіпру, омитого морем. Вийшла на берег Гожа богиня; де лиш землі торкнеться стопою — Трави ростуть. Афродітою звуть її, зроджену з піни, Вишні боги й люди всі — й Кітереєю в гарнім віночку: Так-от назвали її, бо піна ж її згодувала, А Кітереєю — бо побувала вона й на Кітері, Ще ж і Кіпрідою, бо народилась на Кіпрі морському, /200/ Й Філомедéєю, бо з чоловічої сили постала. Разом із нею — Ерот і Гíмерос-красень, відколи Світ вона вздріла й до роду богів, богиня, прямує. Честь ось таку від самого початку їй випало мати Серед людей і серед богів, що не відають смерті: Шепіт дівочий[42], звабливі усмішки, підступи різні, І насолоди п’янкі, й солодше од меду кохання.
Батько, великий Уран, дав синам своїм назву «Титани», — З ними він ворогував, — хоч їх і сплодив, бо, як мовив, У божевіллі своїм посягти на таке вже посміли[43], /210/ Що, хай наспіє пора, — поплатяться таки за той злочин. Ніч породила Кончину жахну[44] й усю в чорному Керу, Тáната, Гіпноса й ціле потомство Видінь[45] усіляких, Це їх сама вона, геть уся темна, без мужа зродила. Потім і Безум на світ привела, і болісне Горе, І Гесперид, що за Океаном величноплинним Яблунь плоди золоті стережуть і плідні дерева; Мойр народила і Кер, богинь, безпощадних у карі. Мойри: Клотó, Лахéсіс і Áтропос[46]; ті поміж людом, Щойно хто вродиться, благо чи зло якесь розподіляють. /220/ Мстяться за будь-який злочин проти людини чи бога, Й доти скипають вони, розлючені, чорною жовчю, Поки злочинець не понесе за переступ свій кари. І Немесіду — на голову смертного люду зродила Пагубна Ніч, а тоді — Облуду і Милувáння, Старість, згубу людей, та Еріду жорстокосерду.
Ця ж, осоружна, сама уже болісний Труд породила І Забуття, і Голод, і Болісті, вмиті сльозами, Бійки, Убивства жахні й мужів губительок — Битви, Злобні Сварки і брехливі Слова, і Спори сумнівні, /230/ Й дику Шаленість, вони ж полюбляють ходити у парі, Й Клятву, вона ж для люду земного чи не найбільший Клопіт, коли хтось умисно складе неправдиву присягу.
вернуться

39

Еринії — богині помсти, зокрема, — за пролиту кров роду, а також за порушення узвичаєних стосунків між рідними.

вернуться

40

мелійськими звуть їх… — серед дріад, опікунок дерев, були й меліади, що опікувались ясенами (грец. melia — ясен); з ясена виготовляли списи: «ясеновий» — традиційний епітет списа.

вернуться

41

Діва — Афродіта, «народжена з піни»; Кітера, острів на півдні Пелопоннесу, — головний осередок її культу; улюблене місце перебування богині — Кіпр, звідси й один із її епітетів: Кіпріда.

вернуться

42

Шепіт дівочий… — гарно про ті «шепоти» Горацій наприкінці своєї оди (І, 9); про усмішку Афродіти — Сапфо у першій своїй пісні, «Гимні до Афродіти»; див. прим, до Т. 573, с. 58.

вернуться

43

…посягти… посміли… — у дієслові «посягти» (titaino) — натяк на етимологію назви «Титани».

вернуться

44

Кончину жахну… — тут — раптова, переважно, насильницька смерть (Moros); Кера, Танатос — загалом смерть (пор. «танатофобія»).

вернуться

45

Гіпнос — Сон; Видіння — те, що бачимо вві сні, що сниться. Про сон і сонні видіння часто роздумували античні, починаючи від Гомера; не менше — й у нові часи: «О ти, хто спить, скажи, що таке сон?» (Леонардо да Вінчі).

вернуться

46

Клото (Прядильниця) — Мойра, що снувала нитку життя; Лахесіс (Дарувальниця) вела її життєвими дорогами; Атропос (Невідворотна) перетинала нитку у хвилину смерті.