Феба, ступила на ложе любовне жагучого Кея
І народила, богиня — від бога, у пору належну
Завше привітну Летó у темно-фіалкових шатах,
Що на Олімпі була найлюбішою вже від початку,
Милу і смертним, як і богам усім вічно живущим.
Ще народила й Астéрію славну; у дім свій просторий
/410/ Перс упровадив її, щоб жоною своєю назвати.
Й та привела Гекату на світ. От її щонайбільше
Зевс-Кронід цінував, дари їй вділяв найсвітліші:
Має ж бо частку землі і моря безплідного частку,
Й долю багатого зорями неба вдостоїлась мати.
Тим-то вона з-між безсмертних усіх — у шані найвищій.
Й нині ще, хто з земнородних людей, складаючи жертву,
Як і годиться, молить богів, то всякчас закликає
Також Гекату — й випаде честь прохачеві велика,
Як молитвам його зволить богиня слух прихилити:
/420/ Щастям наділить, добром — таку їй даровано силу.
Скільки-бо всіх зродилось божеств од Землі та од Неба
Й честі взяло — якась частка від них і Гекаті дісталась,
Не утискав її Кроноса син ні у чому; нічого
І не забрав, що при перших богах було в неї, Титанах:
Має — що мала тоді, який випав наділ їй спочатку.
Хоч одиначка, без брата, але — в неї шана не менша,
Славні й дари — на землі, на небі й глибинному морі.
Й більшого має чимало добра, шанована Зевсом.
Поміч, кому забажає, подасть і всіляко сприяє,
/430/ Й на агорí вирізняє того, хто припав їй до серця.
А мужевбивча війна надоспіє і дійде до зброї —
Й тут підставляє богиня плече, кому лиш захоче,
І перемогу зичливо дає, честь і славу приносить.
А на судах побіч влáдарів, гідних хвали, засідає;
Також і там, де мужі у сприті змагаються й силі,
Є та богиня — сприяння своє виявляє й підмогу.
Хто ж узяв гору силою й міццю — той легко і радо
Славну бере, щоб шана й дітям була, нагороду.
Ще ж і в кінних змаганнях вона, кому хоче, сприяє
/440/ Й тим, які на суворих шляхах темно-синього моря.
Люд і гулкому землі Потрясателю[67], й тій же Гекаті
Молиться: легко ж вона врожаєм порадує поле,
Легко — й позбавить, лиш забагне, в саме переджнив’я.
Враз із Гермесом худібку у стайнях множити може —
Хай це воли, а чи кози в оборах, а чи отари
Густорунних овець, — аби лиш того захотіла:
Збільшить — із декількох; з багатьох же — декілька лишить.
Тож, хай без брата вона, одна, й від матері тільки, —
Шану в безсмертних богів вона має й дари ті великі.
/450/ Зевс годувати й малят їй довірив, які після неї
Вздріли, як сходить Зоря, що довкіл озирає все, — Еос.
Їх і годує з тих пір, удостоївшись честі такої.
Славні у Реї, що з Кроном кохалася, діти родились:
Гéстія[68], щедра Деметра і Гера у злотих сандалях,
Грізний Аїд, що в палатах своїх живе під землею,
Серцем твердий, і землі Потрясатель гулкоголосий,
І велемудрий Зевс, богів і людей усіх батько,
Вдарить він громом — і доокіл земля колихнеться.
Інших — Кронос-велет умить поковтав[69], лиш яке з них
/460/ З матері лона святого йому до колін зісковзнуло, —
Аби нікому із тих, хто зі славного роду Урана,
Не захотілось, бува, над богами владу здобути.
Знав-бо від Геї-Землі й зористого батька Урана,
Що рідний син, так роковано вже, його поконає,
Хоч і могутнім він був, — велінням великого Зевса.
І недарма клопотавсь: не змикаючи пильного ока,
Рідних дітей поглинав. Заболіла душа тоді в Реї:
Маючи Зевса зродить, людей і богів усіх батька,
Стала благати рідних своїх, насамперед Гею,
/470/ Матір свою, а також Урана, зористого батька,
Разом обдумать, як би то їй, щоб Кронос не відав,
Миле сповити дитя — Ерініям плату за батька
Склала й за діток, що поковтав їх Кронос лукавий.
Вчули вони те прохання дочки дорогої своєї,
Ще ж і розкрили, яку владареві суджено долю,
Кроносу, й Зевсові, сину його, могутньому духом.
Рею послала у Лікт[70], на землю Криту врожайну,
Як уже мала на світ привести дитя наймолодше —
Зевса великого — і прийняла його Гея розлога,
/480/ Щоб згодувати бога й зростити на Криті широкім.
Тож, несучи його, рушила в ніч вона чорну, стрімливу:
Спершу у Лікт, де й сховала його, узявши на руки,
В темній печері, неньки Землі священному лоні,
Там, де Козина гора, густолистим лісом укрита.
Камінь важенний взяла, сповила й подала Ураніду —
Першому, хто над богами всіма верховну мав владу.
Взявши той камінь до рук, він умить послав його в шлунок.
Гадки, бідака, не мав, що по каменю тім залишився
Син неподоланий і неушкоджений, що незабаром
/490/ Батька здолає силою рук, а здолавши, позбавить
Честі такої — безсмертним богам за владаря бути.
вернуться
69