Що ж до стосунків Гесіода з Гомером, то відомим є твір значно пізнішого походження «Суперечка Гомера з Гесіодом», згідно з яким під час згаданого змагання на похороні Амфідаманта суперниками начебто були Гомер та Гесіод, і перемогу присуджено було Гесіодові, що оспівував мирну працю селян, а не кровопролитну війну. Ця історія, звісно, не мала реального підґрунтя (Гомер передував у часі), та й присуд викликав хіба що усмішку. І все ж, якщо мова про хронологію, то Гомерові поеми у своїй кінцевій літературній версії могли ширитися навіть пізніше, аніж твори Гесіода. Додаймо до тих відомостей вже не поетичний, а таки реальний спір Гесіода з його молодшим, схильним до лінивства, братом Персом за розподіл батьківської спадщини — і матимемо чи не всі, що дійшли до нас, відомості про «аскрійського співця» (так називав його Вергілій).
Про все інше, зокрема про освіту поета, можемо хіба що здогадуватися; скажімо, про те, що своїм знайомством із епічною, гомерівською, тематикою і поетичною формою цього жанру він завдячує батькові, вихідцеві з Малої Азії, де й розвивалася творчість іонійських співців (не виключено, що звідси він привіз і деякі тексти); припускають, і це найвірогідніше, що й беотійцям, попри культурну відсталість краю, ще раніше були відомі пісенні традиції малоазійських поетів, інакше Гесіод не зміг би так досконало опанувати мистецтво поетичної мови. Можемо уявляти собі й слухачів Гесіода. Були це здебільшого не дозвільні аристократи, охочі слухати про божественне походження їхніх родів та про діяння героїв, а спрацьовані рільники — ті, хто «печаль у грудях носив, якусь рану мав свіжу / і гіркоту на душі» (Т. 98–99). Стосовно ж самої постаті «першого демократичного поета», його думок, почуттів, життєвої позиції, то все це, його внутрішній портрет, — у самих поемах. Риси цього портрета, його зовнішні вияви, — й у різьбленому, звісно ж, уявному, обличчі Гесіода, що прикрашає обкладинку цього видання.
Окрім «Теогонії» (Theogonia) та «Робіт і днів» (Erga kai hemerai), під іменем Гесіода збереглась невелика епічна поема «Щит» (Aspis), або, як ще називають її, «Щит Геракла» (про боротьбу Геракла з Кікном), що, з відповідними генеалогічними екскурсами, є наслідуванням відповідного опису щита у вісімнадцятій пісні Гомерової «Іліади». Втім, авторство Гесіода ставлять тут під сумнів чи загалом заперечують, за винятком самого початку поеми, що видається фрагментом втраченого твору «Каталог жінок», який називають ще «Ehoie» (А чи як та…), від характерного зачину кожної окремої частини про жінок, які, хоч і смертні, від богів народили героїв; цей твір, вочевидь, був продовженням «Теогонії». З античних джерел відомо, що Гесіод написав ще «Поради Хірона» (Cheironos hypothekai), де в стилі дидактичної поеми викладено мудрі повчання міфічного кентавра Хірона, а також низку інших, що загубились у давнині, поетичних творів.
Щойно мова про походження родів, генеалогію, чи загалом світу, космогонію, в уяві постає розлоге родове дерево, а далі — дерево життя, світове дерево; серед тих дерев, з прадавніх ритуальних пісень, — і наш явір, а на нім «три голубоньки», які раду радять, як «світ поставити»… Та «постава» світу, вертикаль велетенського дерева, що єднає три видимі світи: суходіл, море й небо, а ще, десь у глибинах землі, й темний Тартар, — це дуб із Вергілієвих «Георгік»: як високо верхів’ям сягає етерних висот, так глибоко, своїм корінням, проникає у Тартар (II, 291–292); яскраве відлуння — в С. Руданського («До дуба»): дуб, що сягає коренем «пекла», а вірхів’ям — «у небо заглядає».
У персоніфікованому, антропоморфному космосі Гесіода, у тому розлогому «дереві», — химерно переплетені гілки різних культур, тож у його розгалуженнях можемо зауважувати ознаки справді вселюдського космогонічного дерева. Тут, зазначають дослідники, — уявлення багатьох інших народів, передусім стародавнього Сходу, про походження богів і світу. В Гесіодових міфологічних візіях знаходимо виразні паралелі у хетських, вавилонських, перських, індійських, навіть японських та полінезійських міфах. Спільним було прагнення пояснити, як поставав світ, і визначити у ньому місце людини. А ще — виявити спільні, що неабияк дивує, а подекуди майже однакові, елементи цього міфа.
Ось чому саме Гесіод привертав і досі привертає увагу численних дослідників, насамперед — філологів. Найвідоміший серед знавців творчості Гесіода — англійський вчений Мартін Вест. У першому, присвяченому «Теогонії» томі, чи не найповажнішому виданні творів Гесіода (459 с.), — лише вісім відсотків тексту припадає на сам твір; усе інше — скрупульозні, всебічні наукові дослідження творчості автора «Теогонії» та «Робіт і днів».