«Слухайте, що вам скажу, славні діти Урана і Геї!
Серце велить мені в грудях таке вам мовити слово.
Так-бо віддавна вже ми ведемо день у день заповзято
Люту борню, за владу змагаючись поміж собою, —
Дужі Титани-боги — і ми, що родились од Крона.
Проти Титанів підіть і рук своїх міць нездоланну
/650/ В сутичці грізній з ними явіть! Пам’ятайте про наше
Щире серце до вас і про те, як ви настраждались,
Поки ми болісних пут із вас не зірвали й з понурих,
Де лише пітьма, глибин — на денне не вивели світло».
Так він сказав. У відповідь мовив Котт незрівнянний:
Що ти прорік — те, божественний, знаємо: духом і мислю
Над усіма ти стоїш, хіба ж не вберіг ти безсмертних
Чи не зарадив біді, од якої аж кров леденіє?
Це ж бо твоїм завбачливим промислом із попідземних
Тьмяних глибин, із заковів увільнені, ми повернулись,
/660/ Ласки уже й не чекаючи, наш володáрю Кроніде!
Нині ж ми пильним умом і духом розважним рішуче
Владу твою відстояти готові у битвах жорстоких,
Проти Титанів-богів безжальну війну розпочавши», —
Мовив. Боги ж на те слово лише головами схитнули —
Згоду дали, й війни запрагнули в серці своєму
Більше, аніж дотепер. Жахливу борню пробудили
Всі вони купно цього ж таки дня — і жінки, і мужчини,
Дужі Титани-боги, як і ті, що родились од Крона,
Й ті, що з Ереба вивів їх Зевс, із пíтьми — на світло,
/670/ Сповнені вщерть і снаги, й надмірної м’язів потуги.
Сотня рук із рамен однаково всім їм стреміли
І п’ятдесят, мов вежі, голів угору знімалось
Понад плечами й міццю налитим усім їхнім тілом.
От яка сила до бою страшного з Титанами стала:
В кожного — в дужих руках важенний скелі уламок.
А проти них — рішучості сповнені грізні Титани
Вже шикували ряди. Силу рук являли страшливу
Ті, як і ті, — й заревло в неозорому безкраї море,
Важко зітхнула земля; здригнувшись, у широчінь всю
/680/ Ахнуло небо й затрясся Олімп до самого коріння,
Щойно зітнулись вони. Аж до Тартару[82], вкритого млою,
Струс цей сягав — тупіт ніг луною там оддавався,
Бою оглушливий грім, разючий ляскіт ударів —
Одні на одних вони цілі гори із грюком метали,
Крики з обох сторін ударялись об зоряне небо[83],
Крики ті, гуки зливались в одне дике ревище бою.
Гніву свого вже не стримував Зевс: кипучою жовчю
Сповнилось серце його, й усю міць одразу явив він —
Миттю із неба зійшов, а тоді й зі сніжного Олімпу -
/690/ І блискавиці взявся метать; грім за громом періщив
Із блискавицями навперебій, невпинно мигтіли
Стріли святого вогню, нездоланній правиці послушні.
Аж двиготіла-гула з краю в край земля життєдайна
В полум’ї вся, затріщали в пожежі й ліси неозорі.
Жаром скипав суходіл, Океан і море безплідне
Гнали не хвилю — вогонь. Синів Геї, Титанів, убивчий
Жар овівав, до Етеру священного той розбуялий
Пломінь звивавсь; хай які були дужі, а вічі сліпив їм
Блиск блискавиць і розблиск громів укупі летючих.
/700/ Жар небувалий весь Хаос[84] пойняв. І якби хто на власні
Очі уздрів те й на вуха — почув, то сказав би, напевно,
Що із Землею — Небо широке раптом зіткнулось,
Так-бо й справді було б, якби Небо, враз обвалившись,
Впало на Землю й на друзки її геть усю роздробило, —
От як гримів увесь світ, коли звада зайшла між богами!
Пилу клуби, землетрусом підбиті, знялись із вітрами,
Грім, блискавиці стрімкі, вогню миготливого стріли,
Зевса великого зброя, жахні з обох сторін крики —
Разом змішалось усе, і двигтіло, й гуло доокола
/710/ В вирі шаленім борні — того чину жахаючий вияв.
Бій вже спадав. Але й перед тим, напираючи люто
Одні на одних, змагались вони між собою завзято.
Ці ж, таки в перших рядах, запеклий бій зав’язали —
Котт, Бріарей і спраглий боїв — нестриманий Гіес.
Брил зо три сотні нараз на Титанів градом летіло
З рук їхніх дужих. І так, жбурляючи ті каменюки,
Гнали Титанів углиб, під землю широкодорожню,
Й там їх у пута важкі пов’язали — тих, що у битві
Силою рук подолали, дарма що такі були горді,
/720/ Й так їх під землю глибоко кинули, як над землею —
Небо: аж так од нас віддалений Тартар імлистий —
Дев’ять днів і ночей ковадло мідне летіло б[85],
Кинуте з неба, й лиш на десятий — на землю б упало;
Дев’ять днів і ночей летіло б мідне ковадло,
Кинь його хтось із землі, — й на десятий впало б у Тартар.
вернуться
82
Своєрідне
вернуться
83
вернуться
85