Від того велета — й сила вітрів вологих походить,
/870/ Окрім лиш Нота, Борея і світлого вітру — Зефіра:
Ті — почались од богів; чимала од них поміч людині.
Інші — над морем герці ведуть; вони ізненацька
На затуманену падають хлань, шаліють над нею,
Бурі знімають жахні на біду велику для смертних.
То вони звідти дихнуть, розкидаючи судна, то звідси, —
Справжня на тих, хто в морі, напасть, і немає рятунку
Для мореплавця, що стрів у путі ті вітри-буревії.
Й на суходолах безкраїх вони, на землях квітучих
Нівечать ниви, що так їх плекає люд земнородний, —
/880/ Пилом їх засипають густим, ревучи понад ними.
А коли труд свій блаженні боги до кінця довели вже,
Й сила у спорі за честь з Титанами їх розсудила,
Зевса — так Гея порадила їм — Олімпійця грімкого,
Стали просить, аби владу верховну взяв він над ними.
Взявши — між них усі почесті він розділив, як належить.
Першою взяв за жону собі Зевс-повелитель Метіду,
Що між богів і людей усього вона знала найбільше.
Та коли мала на світ привести яснооку Афіну,
Серце їй Зевс одурив хитромудро: словом лестивим
/890/ Заговорив її — і в його череві та опинилась.
Раду таку йому Гея дала й Уран зоресяйний,
Щоб на Олімпі влади верховної не перейняв хтось
Інший з безсмертних богів замість нього, мудрого Зевса.
Їй-бо, Метіді, розумних дітей народити судилось —
Діву-Афіну по-перш, яснооку Трітогенíю[88],
Рівна й силою з батьком вона, й умом йому рівна.
Та коли сина, владику богів і смертного люду,
Мала на світ привести, зухвалості повного в серці,
Зевс обачний її в своє черево спершу спровадив,
/900/ Щоб сповістила йому, що добро, а що зло є у світі.
Світлу Феміду[89] взяв другою Зевс за жону; її дочки —
Ори: Евнóмія, Діка й Ейрена, квітуча із виду, —
Дбають вони про щоденні діла людей умирущих.
Також і Мойри[90]; Зевс велемудрий їх дуже шанує.
Трійко богинь: Клотó, і Лахéсіс, й Атропос; людям
Саме вони як добро у житті, так і зло посилають.
Рум’янолицих Харит[91] іще трійко йому Еврінома,
Гожа, як цвіт, Океана дочка відтак народила:
Евфросіну, Аглаю і третю ще — Талію милу.
/910/ Глянуть — і млосне любові чуття з-під вік їхніх плине,
Варто бровою їм повести — й розслабиться тіло.
Потім на ложі Деметру обняв, годувальницю щедру, —
І Персефону йому народила вона білоруку;
Згодом Аїд її в матері викрав із дозволу Зевса.
Зразу ж тоді він пишноволосу обняв Мнемосіну,
Й та народила Муз в золотих на волоссі пов’язках.
Дев’ять їх. Учти вони полюбляють і співи солодкі.
Ну а Лето Аполлона на світ привела й Артеміду,
Лучницю, славну двійню, — окрасу нащадків Урана,
/920/ З Зевсом жагу свою розділивши, егідодержцем.
Геру, врешті, квітучу красу, він узяв за дружину,
Й та, по обіймах з батьком богів і смертного люду,
Гебу й Арея йому народила, а ще — Ілітíю[92].
Сам він зродив з голови світлооку діву Афіну —
Грізну, невтомну, гучну, військá до бою ведучу,
Владну, якій до душі бойовища і брязкіт оружжя.
Гера ж, на мужа лиха, без любові з ним, народила
Сина, Гефеста, який з-між усіх нащадків Урана —
Перший умілець, рук своїх хистом широко знаний.
вернуться
89
Феміда — богиня правосуддя. Ори (пори року) — її дочки: Евномія (