Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

Байку одну владарям оповім[143], хай які вони мудрі.
Ось що мовив якось солов’ю голосистому яструб,
Кігтями вп’явшись у тільце його, коли ніс попід хмари,
Поки попискував той під кігтів кривих гостротою,
Словом таким спогорда той птах озвався до нього:
«Що, бідолахо, пищиш? І що таке ти — проти мене?
Хай ти який співак, а тебе понесу, куди хочу,
Чи споживу, а чи відпущу — моя на те воля.
/210/ Глупий — хто із сильнішим надумав посперечатись:
Не переможе, а до ганьби — добавить ще й муку».
Ось що мовив стрімкий, з широкими крилами яструб.

Ти ж голос правди, Персе, почуй, а гордині — цурайся[144].
Не для бідоти пиха, але й знатний з нею нелегко
Впоратись може: важким тягарем наляже на нього,
Хай лиш ускочить в біду. То краще, і то набагато,
Стежкою правди іти, бо, врешті, вона, над пихою
Гору бере. Та лише по біді з цим погодиться дурень.
Мовиш ти слово криве — й одразу Орк[145] підбігає.
/220/ Правда ж іде напрямець, хай як не крутять словами
Ті дарожери, що манівцем повести хочуть справу, —
Йде вслід за ними, оплакує місто і звичаї люду,
Млою вповита, на тих раз у раз накликаючи біди,
Хто проганяє її, хто судить — несправедливо.

Інша річ — там, де житель місцевий, як і захожий,
Чесний знаходять суд, де переступ — у забороні:
Місто квітує, квітує і люд у місті такому.
Злагода[146] там — годувальниця молоді: далекозорий
Зевс — жахної війни на смертних тоді не зсилає.
/230/ До праволюбних Голод[147] не йде, ні чорна Невдача —
Чесної праці плоди безжурно вони споживають.
Живить їх щедра земля, а дуби гіллясті у горах —
Сиплють для них жолуді, у дуплах — меду доволі.
Вівці — ледве бредуть, так важить вовна добірна.
Жони — родять дітей, а вони — до батька подібні.
Мають по вінця всього, на суднах у море рушати
Й не помишляють[148]: земля усілякі достатки дає їм.

В кого ж у серці пиха, а на мислі — діло негідне,
Тому всевидящий Зевс за все одплатить належно.
/240/ Терпить все місто, бува, з вини когось одного лиш,
Що полюбля манівець і лихе щось задумує завше.

Ось на таких і зсилає Кронід із неба страждання:
Голод і пошесті різні — й люд до ноги вимирає,
Діток не родять жінки, домівки — занепадають
Волею Зевса, що править Олімпом; чи ціле військо
Він їм винищує, а чи розвалює стіни круг міста,
Чи їхні судна усі у морі бурхливому топить.

Ось на такі його вироки й вам, волóдарі, варто
Зважити добре: боги — побіч нас[149], і ясно те бачать,
/250/ Як ото словом кривим, сміючись із їхньої кари,
Люди життя один одному можуть поруйнувати.

На годувальниці нашій, землі, є аж три міріади[150]
Сторожів Зевса безсмертних, смертного люду дозорців:
Прав пильнують вони, зауважують кожен переступ;
Млою сповиті — не вгледіти їх — усю землю обходять.
Є іще, зроджена Зевсом, діва праведна — Діка:
В шані й славі вона у богів, що живуть на Олімпі;
Щойно хто скривдить її, порушивши правду, — одразу
Побіч отця свого сівши великого, Зевса-Кроніда,
/260/ Мислі кривдні йому сповіщає, щоб і народ весь
Кару поніс за волóдарів помисли хитролукаві —
Вироки їхні криві, що з правдою йдуть урізнобіч.
Дбайте про те, владарí-дарожери, щоб не чинити
Кривди, а щоб кривосуддя чинити — й не помишляйте.
Іншому хто чинить зло, той зло собі ж таки чинить.
Рада лиха — для самого порадника річ найлихіша.
Зевсове око зауважить[151] усе та й ум усе схопить.
Схоче — спостереже, й від нього не приховати,
Як там хто суд веде, хай тут, хай в іншому місті.
/270/ Нині й сам між людьми жити чесно я не хотів би[152],
Й сина до чесності б не закликав: що менше у кого
Честі, то швидше такий доможеться правди у світі.
Та Громовержець, вірю, однак, цього не потерпить.

Зваж-но, Персе, на це, вклади цю розвагу у серце[153].
Голосу Правди слухати вмій, насилля — цурайся!
Це ж бо Кроноса син уклав закон такий людям.
Риби, і звірі, й крилаті птахи — жеруть одні одних[154],
Бо споконвіку не відають, хижі, що таке правда.
Людям — правду Зевс дарував, з усього найкращу,
/280/ Тих, хто, слугуючи їй, хоче слово казати правдиве, —
Щастям-добром обдаровує Кроній далекоглядний.
Хто ж неправдиві даватиме покази, хто присягає
Криво, хто Правді ран завдає, лиходій з лиходіїв, —
Хиріти будуть у нього нащадки, щораз марніші.
Чесний в присягах — гарні матиме паростки роду.

143

Байку… оповім… — вплетена в епічну канву розповідь про яструба і солов’я — перший у грецькій літературі зразок жанру байки.

144

…гордині — цурайся… — див. прим. до Р. 134, с. 85.

145

Орк (Горк) — бог клятви, що карає клятвопорушника; грец. horkos — клятва (див. Т. 231, с. 45).

146

Злагода — в ориг. Eirene, мир; хвалу тій богині співає Арістофан в однойменній комедії.

147

Голод — опис персоніфікованого голоду — в «Метаморфозах» Овідія (VIII, 800, наст.).

148

…у море рушати й не помишляють… — пускатись у море, на думку античних, було порушенням світового порядку (птахові — повітря, рибі — вода, людині — суходіл).

149

…боги — побіч нас… — Сенека уточнює: «Бог побіч тебе, з тобою, в тобі» («Листи до Луцілія», 41, 1).

150

…три міріади… — тридцять тисяч.

151

Зевсове око зауважить… — пор. у Шевченка, у християнському контексті: «А ти, всевидящеє око!» («Юродивий»).

152

Нині… жити чесно я не хотів би… — гірка іронія: «білій вороні» — нелегко доводиться.

153

…вклади цю розвагу у серце… — в оригіналі phren, грудо-черевна перетинка, а також — серце, душа.

154

…жеруть одні одних… — у Горація — навпаки: «таж ні вовки, ні леви не живуть отак: / там свій свого не їсть живцем» (епод 7).