Выбрать главу

Фібули (шпильки) з бронзи, які становлять собою характерну приналежність могильників з керамікою зарубинецько-корчоватівського типу, належать до т.зв. «середнього Ла-Тену», періоду, який в науковій літературі датується 300–100 ст. перед Різдвом. Виникши десь в V–IV ст. (пор. Залісся на Радомишль-щині), ця культура широко розпросторюється на Україні в ІІІ–І ст. Вона є виразним свідченням перемоги еллінських впливів і еллінської (середземноморської) орієнтації над туранськими і іранськими зв’язками, азійськими та каспійсько-малоазійськими впливами, як це було за попередньої, скитської доби. Україна, як ми вже відзначили, вступає в античний період свого розвитку.

Які господарсько-економічні й разом з тим суспільні зміни сталися на Україні в цей період, на етапі переходу від скитської до античної доби?

На попередньому етапі скитство в своїх зв’язках з туранським світом виявило себе в скотарсько-вершницькому аспекті; в свою чергу, Іран, за цієї доби, був, як ми вже знаємо, об’єктом експансії скитів на зовні, завойовницької політики вершників, їх грабіжницьких нападів. «Басмачство» скотарів-баїв обернуло Україну в «імперію вершників», призвівши до збройного конфлікту з персами. Важко сказати, які наслідки мав похід Дарія на Україну, але фактом лишається те, що в наступний період, тобто саме в той, про який тут іде мова, зовнішні зв’язки України ведуть не на Схід і не на Південний Схід, а на Південь. Морські зв’язки заступають суходільні, як це було досі. Україна втягається в орбіту боротьби між Мітрідатом і Римом за шляхи розв’язання проблеми світової імперії, і Мітрідат, що плекав ідею «пон-тійського розв’язання проблеми світової імперії», знаходить свою загибель в боротьбі з Римом на території України.

Мусимо відзначити тут основний господарчий факт: в основі зв’язків України з античним світом лежало хліборобство. Нагадаємо вже знані нам факти. Хліборобство, яке панувало на Україні за часів Трипілля і яке було пов’язане тоді з великохудобним скотарством, було одсунене на задній план спочатку вершництвом «шнуровиків», а тоді скитів. В першому тисячолітті перед Різдвом на Україні хліборобство починає знов поступово набирати того значення, яке воно мало колись. На базі цього розвитку тубільного хліборобства ростуть і зміцнюються взаємини з античним світом. В міру поширення цих зв’язків орач-хлібороб починає повертати собі втрачені економічні позиції.

Не забудьмо: давній світ за часів перед Різдвом годується українським хлібом, як і Голяндія в 17 ст. по Різдві.

В умовах налагоджених і сталих економічних зв’язків з античним світом, в умовах ствердження військово-політичної могутности Риму скотарство втрачає свій економічний, а вершництво свій політичний сенс. Навпаки, економічна вага хліборобства в господарському житті країни, а разом з тим і вага хліборобської громади супроти бая, скотаря й вершника зростає дедалі все більше.

Господарство України в цей період включається в економічну систему античного світу. Воно модернізується, підпорядковується економічним формам цього останнього. За зміненої економічної системи основою господарства стає на Україні не худоба, а збіжжя.

Вже В.Хвойка, цей найкращий знавець археологічної давнини нашої країни, в цитаті, яку ми навели вище, категорично обстоював, що т.зв. скитську добу наступна доба, яку ми означаємо як античну, а Хвойка визначав, користуючись археологічною термінологією, як епоху «піль похоронних урн», заступає «без всяких перерв», з надзвичайною «поступовістю». Він стверджує «цілковиту послідовність розвитку». Він має ня увазі зміни в матеріяльній культурі, але те саме доводиться сказати й про зміну господарчих форм.

Скотар-вершник-номад поступово робиться пережитком–господарчим, соціяльним і політичним. В міру росту господарського значення хліборобства, в міру втягнення Наддніпров’я в орбігу античного світу, інтенсифікації процесу еллінізації тубільної людности зменшувалося значення скотарства, сезонового кочів-ництва, укріплених городищ як льокальних центрів вершницької верхівки, війни й грабіжництва (басмачства), як безпосереднього джерела збагачення верхівки.

Не можна одночасно крамарювати й воювати. Вершник-скотар з номада перетворюється в експортера збіжжя. Замість кочувати з великими стадами худоби в зеленотравних степах Причорномор’я, Перед-уралля і Зауралля, він сидить за столиком таверни в Ольвії або Херсонесі, його цікавлять відомості, привезені матросами про коливання біржових цін на збіжжя в Олександрії або Родосі. Смак вина примушує забути його про терпкий смак степового кумису.

Друга половина першого тисячоліття перед Різдвом – це століття інтенсивного росту хліборобства, розвитку хатнього промислу, ремесла, збільшення кількості населення, поступового оселювання України, нівеляції дотеперішніх соціяльних противенств, якщо й не збагачення, то в кожнім разі піднесення добробуту основних мас хліборобської людности.

Щоб зрозуміти те, що сталося на Україні в цей період, треба не забути про ситуацію, яку ми знаємо з етнографічних джерел. Може здаватися дивним, як легко хліборобська маса відтискує скотаря, як, зрештою, швидко зникає, в змінених умовах, суспільна функція скотарсько-вершницької верхівки. Це все могло б здатись дивним, якщо б ми не взяли до уваги етнографічних даних: справа в тому, що, за родовою традицією, скотар багатій, власник великих стад, в межах родових взаємин, користується такою самою земельною ділянкою, як і безхудобний бідняк. Худоба е власністю скотаря, але не земельна ділянка. Скотар як власник худоби є приватний власник, але в відношенні до землі він не користується жадними правами приватної власности. Тут діють норми родової громадської власності. Зрозуміло, що коли, за античної доби, збільшилося економічно значення хліборобства, при збереженні громадсько-родових традицій, колишній багатир-скотар опинився в такому ж правово-господарчому становищі, як і бідняк.

Слід думати, що скотарська верхівка не виявила достатньої гнучкости, щоб в змінених умовах опанувати новим процесом і зберегти за собою своє давнішнє економічне становище. Скотарська верхівка не спромоглася затримати політичну владу над масами в своїх руках, як це було за попередньої доби, коли хліборобство було лише незначним додатком до скотарства, посівна площа дуже малою супроти грандіозних просторів, використовуваних для випасу худоби, і укріплені городища панували над відкритими хліборобськими поселеннями околиці.

В другий період античної доби, про який буде мова далі (перша половина першого тисячоліття по Різдві), витворюється нова верхівка, але вона, слід думати, не має нічого спільного з попередньою, виростаючи з кадрів хліборобських громад. Та про це ще згодом.

Огляньмо сказане ще раз. Підсумуємо сказане.

Що сталося в Наддніпров’ї, на Україні в другій половині останнього тисячоліття перед Різдвом? Ми вже говорили: країна поступово змінює своє господарче обличчя. Господарчий розвиток країни скеровується в напрямку до розвитку хліборобства. Городища зникають, вони втрачають те значення, яке мали досі. На перший план виступає село. Станові різниці в народі виразно нівелюються: якщо за скитської доби народ був різко розчленований на стани і кожен стан плекав свою особливу форму господарства (панівна верхівка – кочове скотарство; низи – хліборобство), то тепер народ виступає як цілість.

В народі, що виступає як цілість, хліборобство відтискує скотарство на задній план. Відтискує його на периферію, причому тереновий обсяг периферії, використовуваної скотарями для випасу своїх стад і вершниками для грабіжництва, – в цей період різко скорочується, особливо в порівнянні з попередньою добою.

В цей період, а особливо наприкінці тисячоліття скитство остаточно перестає бути тим, чим воно було колись, отже, скитством. Воно перестає бути вершницьким і скотарським, яким воно було за попередньої доби в своїх стосунках з тураиським світом середньоазійських степів, цим властивим, специфічним вершницьким і скотарським світом, яким він лишився незмінне від часів скитів і аж до першої чверти 20 ст., даючи нам змогу з етнографічних матеріялів 19 ст. пізнати скитський світ таким, яким він був колись – дві з половиною тисячі років тому.