«Може й так, — мовив він. — А де ваш начальник?»
«В голубнику,» — сказав я.
І тут відвідувач жахливо заволав.
«В голубнику! А ви знаєте, хто я? — знову спитав він, і сам відповів. — Я директор залізниці Слушний!»
Директор Слушний був відомою персоною, історії про нього здавна наводили жах на начальників станцій та диспетчерів. Я підскочив, і тримаючи бляшанку з ложкою в одній руці, другою віддав честь і відрапортував:
«Учень Мілош Грма до ваших послуг!»
«Киньте ту бляшанку!» — заревів директор залізниці і вдарив по ній, бляшанка впала на підлогу, директор залізниці копнув її і вона з брязкотом закотилася під шафу. Я стояв перед ним, козиряючи, а диспетчер Губічка сидів собі на стільці з ногами на телеграфному столі, наче заціпенів від крику директора залізниці. Пан начальник промайнув у вікні і за мить увійшов до диспетчерської так, як вибіг з голубника, простоволосий, віддав честь і відрапортувався.
«Вільно,» — тихо сказав директор залізниці і уважно оглянув пошарпаний мундир пана начальника, вкритий голубиним послідом, з насолодою роздивився єдиний гудзик, обійшов пана начальника кругом, вивчаючи його потерті штани.
«Я думав...» — сказав пан начальник.
«Він ще й думає?» — спитав мене тихенько директор залізниці.
«Так,» — сказав я.
«Так? — здивувався директор залізниці. — А ви знаєте, що я пропонував підвищити цього старшого ад’юнкта до залізничного інспектора?»
Я стенув плечима.
«Слухайте, ви хотіли стати залізничним інспектором?» — спитав він пана начальника, в якого біля обличчя кружляла пір’їнка.
«Хотів,» — видихнув пан начальник, пір’їнка піднеслася і затріпотіла над його головою.
«А пасти гусей?»
«Не хотів,» — видихнув начальник і пір’їнка знов злетіла вгору, як білий знак питання.
«Ми про це поговоримо у Градці. Гарна ж у вас станція, я бачу! — заревів директор залізниці і одним рухом змахнув ноги пана диспетчера зі столу. — Знаєте, хто там у дрезині? Комісія, що розслідує поведінку цього пана. Вирішимо чи подавати на нього скаргу про злочинне обмеження волі... чи обмежитися дисциплінарним стягненням!» І показав на диспетчера Губічку.
Пан начальник відчинив двері до свого кабінету, продемонструвавши гарний перський килим з червоними та синіми квітами, стіл з червоного дерева, пальму, яка розвісила листя, як парасоля, турецький курильний столик і дзиглі, але директор залізниці закрутив головою.
«Який пан, такий крам,» — сказав він.
Затим увійшов радник Зедніцек, відкрив портфель з документами і розклав на телеграфному столі фотографії, знімки усіх печаток із задниці Зденки Святої, телеграфістки. Пан начальник попросився піти переодягнутися, сказав, що має бездоганну уніформу, але директор залізниці Слушний не дозволив і звелів йому вести протокол. А потім зайшла Зденічка, я її спершу навіть не впізнав, так її змінив той скандал із печатками, вона погарнішала, очі набули такої глибини, що мені аж запаморочилося в голові, вона подала мені руку, зазирнула в очі і сказала, що зніматиметься в кіно, що нею вже цікавиться студія. Радник Зедніцек розклав на столі кишенькову мапу Європи, аби познайомити присутніх з ситуацією на фронтах. Він завжди носив мапу в кишені, через що вона протерлася на згинах до дір. І кожна дірка була така завбільшки, як Швейцарія. Зедніцек почав доповідь із ситуації військ Райху у Карпатах, де воювала п’ята армія фон Мансфельда, армія, в якій служив його син, Бржетіслав Зедніцек, проте п’ята армія знаходилася як раз всередині дірки на мапі, зайшовши туди тиждень назад, вона втрапила в оточення і досі не могла вирватися з нього разом із Зедніцеком-молодшим, який, як і його батько, не знав до ладу німецької, але, вступаючи до війська, прибрав зі свого прізвища надрядкові знаки. (Справжнє прізвище радника Zedníček (Зеднічек). Він змінив його на Zednicek, щоб позбутися невластивих німецькому правопису букв) Продовжуючи свою доповідь, радник Зедніцек заходився креслити на мапі кола завбільшки з Чорне море, ці кола були котлами, які вже незабаром армії Райху замкнуть навколо ворожих військ, показав олівцем напрямки пересування німців через Малу Азію до Африки, де оточив англійські війська, а потім через Іспанію дістався в тил американської армії, наостанок перейшов до ситуації в протектораті і розповів про запроваджені надзвичайні заходи, що включають загальну економію, скорочення навчання в школах, закриття музеїв і театрів, скасування частини поїздів, проведення спортивних заходів тільки по неділях.
«Це ваша задниця?» — спитав він у Зденічки, вказуючи на фотографії.
«Еге ж,» — сказала вона, усміхнувшися.