А за парканом нашої станції скакала на вороному жеребці, повертаючися з іподрому, пані графиня Кінська, скакала так, наче була одним цілим з конем. Пан начальник разом зі своїми польськими рисами вийшов на перон і вклонився пані графині, вона перетнула колію, виїхала на станцію і легко зіскочила з жеребця, тільки її штани для верхової їзди трошки зачепилися за сідло, пан начальник поцілував їй ручку і весь обвішаний польськими рисами пішов поруч з графинею вздовж перону. Пані графиня анітрохи не дивувалася з тих голубів, наче воно так і треба, навіть сама підставляла їм рукавичку, розмовляючи з паном начальником.
Диспетчер Губічка прикипів очима до пані графині.
«Мілоше, знаєш, що б я хотів? Я б хотів перетворитися на це сідло,» — і показав на осідланого чорного жеребця. Потім сплюнув, розсміявся і довірливо сказав мені: «Мілоше, мені наснився чудовий сон. Наче я перетворився на тачку і пані графиня взяла мене за ручки і покотила на склад.» Він не зводив захоплених очей з пані графині, з її ніг, якими вона неквапом прогулювалася з паном начальником до зернового складу, до «Ліверпуля», пан начальник раптом так перестрашився з чогось, що вона йому сказала, що навіть голуби злякалися, здійнялися з його плечей і відлетіли. А пані графиня подала руку панові начальнику, він її поштиво поцілував і хотів допомогти графині сісти на вороного жеребця, але вона затримала його порухом руки і, на мить розставивши ноги, легко скочила в сідло, пан диспетчер Губічка витер губи і виголосив:
«Ох, і гарна ж дупця,» — і сплюнув.
А пані графиня поскакала по дорозі, вороний жеребець відбивався на поверхні снігу, який сяяв рожевими відблисками сонця. Пан диспетчер ділив жінок на два види. Тих, які мали більше ваги від поясу і нижче, називав так само, як і пані графиню — дупцями, а тих, які вище пояса мали гарні перса, називав цицюнями. Подібно до кицюня, ласуня, манюня тощо.
А схвильований пан начальник біг до дверей станції і кричав: «Губічко, про те вже знає сама пані графиня Кінська!»
Він обернувся в дверях, погрозливо струсонув головою, а потім кинувся вгору по сходах до кухні, де першим ділом кілька разів гримнув стільцем по підлозі, аж у диспетчерській зі стелі посипався тиньк, а потім заволав у слухове вікно: «Прокляття еротичного століття! Геть усе еротизоване! Кругом самі еротичні подразники. Дорослі і діти позакохувалися в дівчаток, що пасуть гусей! Трагедії кохання спаплюжені читанням та еротичними фільмами! Мусимо судити письменників, видавців і продавців еротичних книг і картин! Геть сороміцьку образотворчість молоді! Розрубав труп молочниці і мабуть розрубав би і труп своєї кузини, якби йому не завадили. В аптеці встановлено фігуру, що демонструє розріз тіла молодої жінки в натуральну величину. І молодь це жадібно ковтає! Майстерня одного художника справляє таке враження, наче ви зайшли до крамниці різника з людським м’ясом. Канібалізм! Вранська у валізі, розшукується блондин з золотим зубом! Востаннє бачили, як він купував їй австралійське яблуко в автоматі «Корона». Тьху! Саме м’ясо! Убивства з ревнощів на пікніках! На лаву підсудних учителів, що викладають про статеве життя. Що більше аморальності та розпусти, то менше колисок і більше трун!» — хрипів пан начальник зі слухового вікна кухні на другому поверсі.
Він так скаженів через те, що був членом СНВ, Спілки національного відродження у Празі, а також через те, що пані графиня, замовляючи вагони для худоби, що йшла на бійню, часто дорікала панові начальнику, що він не досить твердий у вірі, а коли впаде католицька церква, впаде і цілий світ. Тож пан начальник, ідучи повз костел, якщо був в уніформі, завжди віддавав костелу честь, а коли був у цивільному, скидав свого котелка, вклонявся костелу і щось до нього шепотів, промовляв.
В блоці задеренчало і червоне кільце змінилося на біле, я витяг з блоку ключ і вибіг на перон, локомотив свистів перед в’їздом на станцію, а пан начальник спускався сходами так, наче нічого й не трапилося, наче той крик у слухове вікно повністю його очистив, немов то була Стіна плачу. Губічка розповідав мені, що так само начальник кричить і на власну дружину, а пані начальникова, хоч і є донькою різника з Волар, йому це дозволяє, правда разів із чотири на рік, коли пан начальник занадто вже розходиться і починає її повчати якою має бути хороша дружина, вона таки дає йому відсіч і жбурляє в нього всім, що попадає під руку. Одного разу, коли він на неї кричав перед Різдвом, затягла пана начальника до ванної кімнати і відважила йому такого ляпаса, що він пірнув у ванну до рідв’яного коропа.