— Як вас звати? — спитав я в Зоряни, щоб процес роздачі автографів йшов звичайним кроком.
— Зоряна.
Я хотів написати побажання і розписатися, як це роблю зазвичай, але, передумавши, швидко написав на розгорнутій сторінці кілька важливих слів: «Зустрінемося в кафе-барі через півгодини».
Здається, Зоряна все зрозуміла, бо взявши книжку відійшла від черги людей, бажаючих взяти в мене автограф. Відійшла і вже там прочитала мій меседж, себто повідомлення. Я встиг помітити краєм ока, що тінь легкого здивування пройшлася по її прекрасному обличчі. Але в наступну мить, я зосередив всю свою увагу на черговому читачу, який протягнув мені роман «Мета і фізика».
Я з радістю його підписав, як і всі інші принесені книжки.
Нарешті офіційна частина конференції закінчилася і почався фуршет, якого всі так чекали з нетерпінням. Я трохи перекусив канапками з ковбасою, сиром та червоною ікрою, запивши все кількома бокалами шампанського, а потім, направився в кафе-бар, що розташовувалося на першому поверсі.
Зоряну я помітив за крайнім столом біля самого вікна в кінці залу: вона сиділа самотня, сумна, із замисленим обличчям дивилася на вулицю, де починалася сильна злива. Погляд навіть сумних очей мене як завжди зачаровував, притягував своїм магнетизмом, своєю сильною енергетикою.
Не поспішаючи, я підійшов до столика і сів навпроти Зоряни.
— Чого ви так довго? Я вже півгодини вас тут чекаю, — невесело повідомила вона.
Принаймні вона мене дочекалася.
— Вибачте, я після автографів завис трішки на фуршеті. Треба було розслабитися після виступу…
— Ну як — розслабилися?
Побачивши на столі попільничку, я витяг з пачки цигарку і запалив.
— Не дуже, — я озирнувся на увсебіч. — Я б не відмовився від чогось міцного зараз. А ти?
Цей несподіваний перехід на «ти» ні на йоту не здивував її, наче все йшло по запланованому сценарію. Мене таке цілком влаштовувало.
— Апельсиновий сік. Я не хочу зараз алкоголь.
Я потиснув плечима і зробив замовлення офіціанту, який щойно підійшов до нашого столику: триста грам горілки, стакан апельсинового соку і дві великі піци із сиром та грибами.
— Ніколи не думав, що ти ходиш на семінари метафізичного спрямування? — спитав я через деякий час, бо мовчанка затягнулася ще після першої чарчини горілки і це мені почало набридати.
— А шо тут дивного. Мені подобаються твої містичні твори і я вирішила про це глянути, так би мовити з наукової точки зору.
— Ну і як враження?
Зоряна не спускала з мене погляду.
— Дуже дивні і розбіжні враження. Цей Пилип казав про такі абстрактні речі, які важко собі уявити в голові.
— Ну якщо вони не уявляються в голові, то уяви собі щось інше більш конкретне, земне, — порадив я дівчині.
— Дивна ти людина. Якась ексцентрична.
— Ексцентрична? — я намагався розгледіти обличчя Зоряни крізь пасмо сірого диму, що йшов від сигарети. — Ну, це моя особливість. Всі творчі натури, митці дуже душевні, нетривіальні. Диваки, одним словом.
— Але мені дуже цікаво з тобою проводити час.
— Правда? Ти мене майже не знаєш. Але дякую за комплімент.
Чомусь у компанії цієї дівчини, я трохи соромився, губився і почував себе як недосвідчений підліток, що потайки, поки ніхто не бачить, розглядає порножурнали з голими жінками.
— До речі, в мене є тост. За найкращу читачку моїх романів і чарівну дівчину.
Ми випили: вона ковток апельсинового соку, а я чарчину «Хортиці».
— Остапе, а чого ти раптом написав на сторінці книжки запрошення зустрітися тут?
— Бо хотів побачити тебе. І поговорити. Коли я роздавав автографи, то побачив тебе з книжкою і відчув, що день пройде даремно, якщо ми з тобою не спробуємо принаймні поговорити.
— Так, — погодилася Зоряна. — Я вчора весь вечір і півночі про це думала. Вчорашня така екстремальна, несподівана зустріч була не випадковістю. Може це знак, — схвильовано сказала дівчина і я зрозумів, що їй зовсім не байдужий.
— Знак? Я згоден, що випадковостей у світі не буває. Отже, наша зустріч відбулася з конкретною метою.
— Якою?
— Я цього ще не знаю, — мовив я з інтонаціями загадковості.
Раптом я піймав на собі захоплений, вивчаючий погляд дівочих очей. Погляд, який відображав, віддзеркалював юну закоханість, втрату здорового глузду і запалення вогню пристрасті, що все більше розгорався в її красивих, як діаманти очах. А цей шалений вогонь йшов з самого серця.