Раптом час починає завмирати.
Я. Бачу. Що. Час. Зупинився. Назавжди.
Мені. Зовсім. Не. Страшно. А. Лише. Цікаво.
Хочеться. Дізнатися. Що. Буде. Відбуватися. Далі. Нового.
А потім усе знову починає рухатися за певними правилами.
Я відчуваю неймовірну, феноменальну силу супермена, контакт з усім безмежним Всесвітом. Чорт! Я взагалі не відчуваю власного тіла, не бачу нічого окрім безодні, окрім Самого Себе. Я і є Я. Я — це увесь Всесвіт. Тепер я чудово розумію, що людське мислення у звичайному стані свідомості настільки наївне, дитяче, обмежене, що стає смішно за усіх людей. Смішно та прикро, бо людська свідомість, наче комп’ютерна програма, яка має значні обмеження у пізнанні світу. А наркотики розблоковують програму, задану нам творцем і у наркотичному стані людина відчуває та знає такі речі, які логічно не можливо пояснити.
Таке абстрактне, утопічне відкриття мене вже не дивує. В голові (якщо в мене ще існує ця фізична частина тіла) абсолютна, цілковита, безперечна порожнеча та гнітюча тиша — відсутність жодних думок. Я мислю і дію через весь безконечний простір. Я відчуваю кожну молекулу, кожен атом, кожен електрон космосу, фіксую мільярди думок, від чого спочатку стає страшно. Повсюди миготять, виникають, пролітають, з’являються та знову зникають частини мого життя — відокремленого життя від мене Всемогутнього, Всесильного та Безсмертного.
Я роблю ще одне відкриття. Насправді я і є життя, смерть, любов та безконечність одночасно. І я просто кайфую, насолоджуюся від виходу з власного тіла, безмежного трансцендентального відчуття свободи, від стану зміненої свідомості та особливого, надзвичайного сприйняття усіх паралельних, перпендикулярних та інших реальностей разом узятих, що існують одночасно в усіх одинадцяти вимірах всесвіту.
Я дивлюся на невідоме Ніщо і раптом бачу,
Розділ 6
що відбувається зі мною. Вау! Супер! Та я ж бачу себе самого зі сторони. Таке відчуття важко передати словами, але воно триває недовго. Я відчуваю, що дивлюся на самого себе, який, в свою чергу, спостерігає, ще за одним мною. Далі я бачу одних самих себе (Господи! Їх же мільйони!), кожен з них спостерігає за іншим мною, але водночас всі спостерігають за усіма. Тобто, відбувається колективна усвідомлена, деперсоналізації особистості і водночас протилежна дія — знаходження втраченого власного «Я» серед цілісінького Всесвіту, що лякає своєю могутністю та накриває своєю відвертістю. Я розсипаний на безліч шматків, уламків, друзків, що розкидані по всьому космосі, але в той самий час (чи то пак в усіх часових межах одночасно) я є цілим Всесвітом, що існує не залежно від будь-яких обставин.
Дивлячись собі під ноги, я бачу щось таємниче, незрозуміле темного кольору — саму безодню, по якій вільно ходжу. Час ніби стоїть на місці і всі події, явища та предмети втрачають будь-який сенс в цьому світі. Вони взагалі починають випадати з цієї реальності, зникати з мого поля зору. Але в наступну мить, я відчуваю сильну вібрацію з усіх боків, невідоме відчуття прискорення польоту і відчуття повного відчуження себе самого.
Стоп! Я відчуваю, що хтось дивиться на цей світ моїми очима. Цей хтось чужий, не відомий для мене… В середині мене сидить дискомфорт, внутрішній страх і безпорадність від того, що всі відчуття стають підвладні цьому таємничому гостю, що проник в центр королівства моєї підсвідомості. Від цього стає якось моторошно, страшно, незвично, наче я знаходжуся на чужому місці. Або правильніше буде висловитися: чужа особистість знаходиться на моєму місці. Дивні думки, химерні, не контролюючі
(глюки глюки глюки)
уносять мене в іншу площину паралельного виміру.
Я бачу іншу людину (Духа? Інопланетянина? Бога? Або…), що сидить в мені. Далі виникає ефект дежа вю наче я це
(глюки глюки глюки о чорт мене починає глючити одна реальність змінюється на іншу все перевертається глючить деформує свідомість)
вже колись бачив. І не один раз.
Дежа вю.
Дежа вю — розпадається на молекули, атоми, електрони…
Я був Ніким і знаходився в Ніде.
— А шо тут дивного. Мені подобаються твої містичні твори і я вирішила про це глянути, так би мовити з наукової точки зору.