— Ну і як враження?
Зоряна не спускала з мене погляду.
(невже це… Не може бути!)
— Дуже дивні і розбіжні враження. Цей Пилип казав про такі абстрактні речі, які важко собі уявити в голові.
— Ну якщо вони не уявляються в голові, то уяви собі щось інше більш конкретне, земне, — порадив я дівчині.
(о, Господи! Зараз Зоряна скаже мені «дивна ти людина. Якась ексцентрична»)
— Дивна ти людина. Якась ексцентрична.
— Ексцентрична? — я намагався розгледіти обличчя Зоряни крізь пасмо сірого диму, що йшов від сигарети. — Ну, це моя особливість. Всі творчі натури, митці дуже душевні, нетривіальні. Диваки, одним словом.
— Але мені дуже цікаво з тобою проводити час.
— Правда? Ти мене майже не знаєш. Але дякую за комплімент.
— А чого ти перестав ходити до клубу?
Він мав на увазі клуб «Аномалія», про який я вже згадував один раз. Більш детально про нього я розповім трохи згодом.
— Та зараз не до клубу. Тим паче я не вірю в ті балачки, що там розповідають.
Він у відповідь засміявся.
— Не віриш? Остапе, ти ж написав про це цілі три книжки. Паранормальні явища! Ти пишеш містику, так?
Я трохи знизив плечима.
— Ну пишу… Писати то одне, а вірити в цю маячню я не збираюся, — я ще раз затягнувся і зробив ковток пива. — Крім того тут така фігня…
— Ти про що?
— Та ось роман новий ніяк не йде. Я повинен через два місяці нести рукопис у видавництво, а в мене не написано, а ні строчки.
— Як це так? Ти ж казав, що працюєш над новим твором.
— Намагався працювати, але це були дитячі писульки. В мене психологічний бар’єр. Творча криза, розумієш? «Друге пришестя» вийшло в друк чотири місяці тому. Але за цей час я нічого більше не писав. Просто застряг і все. Немає жодних ідей про що писати…
(треба зупинити цей повтор. Але як?)
— А чого ти перестав ходити до клубу?
Стоп!
— А чого ти перестав ходити до клубу?
СТОП!!!
— А чого ти перестав ходити до клубу?
(СТОП! СТОП! СТОП!)
Раптом я усвідомлюю, що всі ці події виникли одночасно. Я переживаю кілька ефектів дежа вю цілу вічність, постійно. Це все наче і не рухається, а й так сумісно існує одночасно у всій Безкінечності, у кожній Безкінечності окремо та у Безкінечній Безкінечності. А також у Безкінечній Безкінечності Безкінечностей та у Безкінечній Безкінечності Безкінечних Безкінечностей.
Але в наступну мить усі Безконечності зливаються в одне ціле.
Увесь Абсолют переходить з Нізвідки в Нікуди.
— Я скажу тобі, що сталося. Ти зробив те, у що сам ніколи не вірив. Ніколи не вірив, а лише сміявся з цього. Ти відкрив двері в інші світи. Ось що ти зробив насправді. І тепер твій світ знаходиться в небезпеці. І це ти називаєш природним явищем?
— А що тоді робити? — питаю розгублено я.
— Не знаю… Але ти сам заварив цю кашу. Ти захотів вийти за межі реальності, але сталося так, що реальність вийшла за твої межі. Тепер всі процеси контролюються ними — істотами з паралельних світів.
(глючить мене глючить я бачу)
Затемнення.
(дежа вю знову повтор повернення)
Стоп! Я нічого не розумію.
— А що тоді робити? — питаю розгублено я.
— Не знаю… Але ти сам заварив цю кашу…
(СТІЙ! Я В ЦЕ НЕ ВІРЮ!)
— А що тоді робити? — питаю розгублено я.
— Я скажу тобі, що сталося. Ти зробив те, у що сам ніколи не вірив.
— Я скажу тобі, що сталося. Ти зробив те, у що сам ніколи не вірив.
— Я скажу тобі, що сталося. Ти зробив те, у що сам ніколи не вірив.
— Я скажу тобі, що сталося. Ти зробив те, у що сам ніколи не вірив.
— Я скажу тобі, що сталося. Ти зробив те, у що сам ніколи не вірив.
Раптом таке безконечне повторення мене розлютило і я торкнувся руками води, якої тут не могло бути насправді.
— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!
— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!
— О, ні! — встигаю крикнути я. — Невже знову все повторюється?!
— Невже знову все повторюється?!
Пауза з хвилину.
Я полегшено зітхаю…
— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!
(рука торкається води, чорт обидві руки занурені у воду але ж це не може)
— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!
— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!
— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!
(бути насправді! Я не вірю! Вода ніби оживає і зі мною починають відбуватися дуже дивні речі. Я відчуваю, що вода мене тягне)
— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!
— Досить! Я не вірю в постійне дежа вю!