— Один-єдиний: хустка, яку він дружині подарував, не там, де треба, засвітилась.
— Бачиш, а в тебе і цього нема. Зате маєш аж три версії: дружина прапорщика є лише приводом Для його вбивства, організатором або виконавцем, нарешті — тільки співучасником. А організував і вигадав усе це хтось третій. Так що працюй!
— Є ще четверта версія, товаришу підполковник, точніше, четверта, п'ята і шоста: оця третя особа є приводом для вбивства, організатором або співучасником. А законна дружина до «мокрухи» ніякого відношення не має.
— За кількома зайцями одразу поженешся, Сирота, що від начальства одержиш? Моя тобі поки що порада: розкручуй вдову. Всякі там «треті» переб'ються.
За милими розмовами і вечір надійшов. У мене, як і у більшості моїх колег, що б там про нас голова міськради не думав, звички пити алкоголь «з горла» на свіжому повітрі не було. Жив би я у Прибалтиці, не кажу вже про Париж, зашився б зараз у якийсь затишний бар чи кав'яреньку і там, за чашкою кави і чаркою «Вана Таллінн», обміркував ситуацію. Казали хлопці, що в Естонії забігайлівки на кожному кроці. І до пізньої ночі працюють. Невже у їхніх вождів немає проблем зі своїми дорослими дітьми?
Колись я запитав про це у естонського колеги, котрого занесло до нас у відрядження. Він довго мовчав, а потім вимовив одну лише загадкову фразу:
— Розумієте, колего, у нас в Естонії радянська влада тільки двадцять п'ять років…
Наступний день почався одразу з двох паскудств, які не мали відношення до мого прапорщика, проте настрій зіпсували надовго. Першу новину повідомив на оперативці Полкан. Одтепер, виявляється, наш розшук, крім чергування по Управлінню, має виділяти людей на футбол. І то не на Центральний стадіон. Бо хто б відмовився подивитись, як наше «Динамо» робить кролика з московського тезки (ну, було колись, було! — авт.) або натягає «Спартак» по самі помідорчики? Так ні ж, нам належало стовбичити увечері, в свій законний вільний час, на «Динамо», де грають дублі і приходять лише найзаповзятіші болільники. Там трьох ментів з Печерського РВВС — і то забагато!
Нам усім одібрало мову, тому Полковник вирішив пояснити суть нововведення:
— Як ви знаєте, товариші, — сказав він і подивився поверх голів на портрет Дзержинського, — Володимир Васильович дуже любить футбол. Тепер він вирішив відвідувати не лише матчі основного складу, а й дублів. Скажу неофіційно, не для поширення: на Хрещатику-26 обладнали спеціальну апаратну, щоб наш Володимир Васильович міг спокійно дивитись і зарубіжні матчі нашого «Динамо». Я попрошу спокою! Порядок під час цих переглядів забезпечуємо не ми, а Контора. Так що, сподіваюсь, наша роль усім зрозуміла.
Якби Полковник при цьому не глянув виразно на мене, то я б і мовчав. Але він глянув, і мене понесло. Бо, всупереч алфавіту, першим у чергування на футбол відрядили чомусь мене. Тому накривалось одне важливе побачення. Я переносив його вже стільки разів, що більше мені просто не повірять. Хіба що я з'явлюсь до кандидатів на тестя з тещею з новенькою зіркою Героя Радянського Союзу на мундирі. Але змінити ситуацію можна було хіба що на гірше. Я це розумів, але, кажу, мене понесло:
— Краще б В. В. у оперу ходив. Там хоч крісла м'які, геморою не наживеш.
Від автора: Стосовно опери Олекса був дещо неправий. Перший секретар ЦК КПУ до приміщення Київського Академічного театру опери та балету часом заходив. Це коли там відбувались урочисті засідання з тої чи іншої нагоди. Так що класичне мистецтво Володимир Васильович знав. Фрагментарно: у вигляді арій з опер та увертюр до симфоній, що входили до програми кожного урядового концерту. Повністю ж, від початку до кінця, Щербицький дивився тільки футбол.
Олекса Сирота:
Нашому Полковнику моя слушна думка щодо опери чомусь не сподобалась:
— Аніж давати вказівки керівникам партії та уряду, де їм підвищувати свій культурний рівень, ви б, товаришу Сирота, краще…
Що я мав робити конкретно, Полкан так і не придумав. Тому благально глянув на замполіта.