— Ні. То хто отримав гроші за страховкою?
— Вони дісталися Дженет, а після її смерті — Морін.
— Тож Морін нині має півтора мільйона готівкою, чи не так?
— Достеменно. Я намагався переконати Дженет, щоб кудись уклала ці гроші, але вона воліла тримати їх у банку. Так само готівкою вони перейшли до Морін.
— І що з ними сталося? Вони все ще у банку?
— Наскільки мені відомо, так — але я не маю доступу до її рахунків.
— А ви могли б його отримати?
Якусь мить він пильно вдивлявся у мене.
— Так. Але не впевнений, що це мені справді потрібно.
— Було б непогано дізнатися, скільки там ще залишилося.
І я кивнув на лист Дженет, котрий усе ще лежав на столі.
— Тут пахне шантажем. Якщо Франклін Лессвейз, коронер, і Брендон розділили гроші навпіл між собою, то їх там не так уже й багато. Був би радий, якби вам вдалося це з’ясувати.
— Гаразд. Побачу, що зможу для вас зробити.
Віллет замислено почухав підборіддя.
— Гадаю, що мені вдасться порушити справу проти Зальцера — якщо те, що ви кажете, правда. Він справді не мав права підписувати те свідоцтво, але поки що я не готовий відкрито це стверджувати. Наразі нема причин сумніватися, що то був нещасний випадок, і страхову компанію цілком влаштовують надані документи.
— Її і справді все влаштовує. Позаяк Брендон та коронер подали таке свідоцтво, як треба, то мені здається, що саме Зальцер фінансує і Лессвейза, і Брендона. Що вам відомо про Лессвейза?
Віллет скривився.
— О, його цілком можна підкупити. У нього препогана репутація.
— Ви добре знали Дженет Кросбі?
Він хитнув головою.
— Я бачив її двічі чи тричі — не більше.
— Чи справила вона на вас враження людини, котра потерпає від серцевої недуги?
— Це мені ні про що не говорить. Багато людей страждає від хвороб серця, але це не завжди видно.
— Але такі люди навряд чи грають у теніс за два дні до смерті, як це робила Дженет Кросбі.
Я бачив, що він починає непокоїтися.
— На що ви натякаєте?
— Ні на що — просто констатую факт. Мене не влаштовує висновок, що вона померла через хворе серце.
Поки він пильно дивився на мене, у кімнаті зависла така щільна тиша, що в ній можна було б потопити бойовий корабель.
— То ви стверджуєте... — почав, було, він, однак зненацька урвав фразу.
— Поки що ні, — уточнив я. — Але не слід цілком ігнорувати таке припущення.
Я бачив, що все це йому дуже не подобається.
— Облишмо це на мить, — продовжив я. — Поговорімо про Морін Кросбі. Судячи з теперішнього вигляду будинку і з того, що мені розповіла сестра Гарні, цілком імовірно, що Морін не живе в будинку. І якщо її там нема — то де ж вона?
— Саме так, — погодився Віллет. — Де вона?
— Чи ж не в санаторії Зальцера? Чи не спадає вам на думку, що вона може бути його бранкою?
Він різко випростався в кріслі.
— А чи не надто ви даєте волю своїй уяві? Лише минулого тижня я отримав од неї лист!
— Це нічого не доводить. І що вона пише?
— Я просив її підписати кілька паперів. Вона повернула їх з підписом та долучила лист подяки за клопоти.
— Лист надійшов із «Крествейз»?
— У ньому була вказана адреса «Крествейз».
— І це не спростовує мої припущення про те, що вона може бути бранкою, еге ж? Я не стверджую, що це справді так, але таку ймовірність не слід відкидати.
— Ми можемо це негайно з’ясувати, — швидко сказав він. — Я напишу їй і попрошу приїхати. Завжди можу знайти якийсь привід для такої зустрічі.
— А це чудова ідея! Ви повідомите мені про результат? Було б непогано простежити, куди вона поїде після зустрічі з вами...
— Я повідомлю вам про час зустрічі.
Я підвівся.
— Гадаю, це все на сьогодні. То ви не забудете перевірити її банківський рахунок?
— Подумаю, як це зробити. Не кваптеся з розслідуванням, Меллою. Не хочу якихось ускладнень. Ви мене розумієте?
— Я подбаю про це.
— Які ваші подальші кроки?
— Спробую знайти сестру Гарні. Мені сподобалася ця дівчина. Розшукаю її, якщо вона ще жива.
Коли я його полишав, обличчя його більше не нагадувало маску. Він виглядав як вельми стривожений адвокат середнього віку. Принаймні це доводило, що він — жива людина.
II
Черговий сержант сказав, що Міффлін вільний і я можу піднятися до нього. Він глянув на мене з надією, бо очікував, що я повідомлю йому ім’я завтрашнього переможця кінних перегонів, але голова у мене була забита іншим.
Я піднявся нагору. На сходовому майданчикові наткнувся на рудоволосого сержанта Мак-Ґроу.
— О, це знову наш горе-слідопит, — презирливо сказав той. — І що тебе гризе цього разу?
Я глянув у його крижані очиці, й те, що я в них побачив, мені не дуже сподобалося. Цей хлопець отримує задоволення, завдаючи болю іншим: він із тих безжальних копів, хто охоче упокорює неслухняних і отримує від цього насолоду.
— Нічого мене не гризе, — заперечив йому. — Але якщо ти надто довго тинятимешся поблизу, то мене щось таки гризтиме.
— Дотепник, еге ж? — і він вишкірився, оголивши ряд дрібних жовтих зубів. — Не пхай свого носа, куди не слід, спритнику! Ми за тобою пильнуємо.
— І так ретельно, що мало не знесли мені голову, — додав я, протискуючись повз нього і прямуючи в кабінет Міффліна.
Перед тим, як постукати, трохи постояв і озирнувся через плече. Мак-Ґроу й далі стояв на сходах, дивлячись мені вслід. На обличчі — спантеличений вираз, великий рот роззявлений. Після того, як наші очі зустрілися, він відвернувся і почав спускатися сходами.
Коли я увійшов, Міффлін, глянувши на мене, нахмурився.
— Знову ти! Заради Бога, не навідуй мене так часто — Брендонові це не сподобається!
Я присунув до себе стілець і зручно всівся.
— Обов’язково сплакну над цим, якщо матиму час Взагалі-то я тут у справі, а якщо Брендонові це не подобається — нехай втопиться в океані.
— В якій справі? — перепитав Міффлін, відкинувшись на стільці й викладаючи на стіл великі волохаті руки.
— Одна з медсестер, яка доглядає міс Кросбі, зникла, — повідомив я. — Брендона це мало б зацікавити, адже вона працює у Зальцера.
— Зникла? — перепитав Міффлін, і голос його прозвучав фальшиво. — Що ти хочеш цим сказати?
Я оповів йому про свої відвідини сестри Гарні та про те, як пролунав дзвінок у двері, дівчина пішла їх відчиняти й не повернулася. Детально описав товстулю з порожньої квартири навпроти, оповів про сливову кісточку на сходах і про те, що дужому чоловікові зовсім нескладно було б знести сестру Гарні пожежними сходами, якби внизу чекала машина.
— Як це кумедно, — озвався Міффлін, пригладжуючи чорне волосся. — Кілька років тому одна з медсестер Зальцера також зникла. Її так і не знайшли.
— А ви її хоч шукали?
— Віку, тобі не слід іронізувати, — роздратовано сказав Міффлін. — Звісно ж, ми її шукали, але не знайшли. Зальцер стверджував, що вона втекла з якимось хлопцем, аби таємно вийти заміж. Казав, що батько дівчини був не в захваті від нареченого чи щось подібне.
— А Зальцер не повідомляв вам про зникнення сестри Гарні?
Він заперечно хитнув головою.
— Навряд чи він мав на це час. Окрім того, вона могла щось згадати і піти залагоджувати справу. Є купа причин, чому жінка може полишити помешкання.
— Без панчіх та черевиків? У розпал розмови? Не обманюйся, Тіме! Це викрадення — і ти прекрасно це знаєш.
— Поїду туди і переговорю з консьєржем. Тримайся від усього цього подалі. Я скажу Брендонові, що про зникнення повідомив консьєрж.
Я стенув плечима.
— Хай буде так: аби щось робилося. Мене ж цікавить інше — хто була та, інша?
Міффлін трохи повагався, потім підвівся та підійшов до картотеки.
— Її звали Ейнона Фрідлендер, — сказав він, перебравши ряд карточок і поклавши одну з них на стіл. — У нас небагато на неї є. Батько: Джордж Фрідлендер; мешкає за адресою: 257 Каліфорнія-стрит, Сан-Франциско. Дівчина зникла торік 15 травня. Зальцер повідомив про це Брендонові. Фрідлендер приходив до нас, і саме він припустив, що вона втекла зі своїм хлопцем, якого звали Джек Бретт. Бретт — моряк. За кілька тижнів до зникнення Ейнони він дезертирував з флоту і також зник. Отож, Брендон сказав, що нема потреби надто ретельно шукати — ми й не шукали.