— Це добре. Через кілька хвилин я тебе поголю, а потім ти зможеш прийняти ванну.
А це означає, що з мене знімуть наручники, подумав я.
Здається, Бленд одразу ж прочитав мої думки.
— Дивися мені, бебі — жодних витівок, — сказав він. — І викинь собі з голови, що зможеш утекти. Звідси не втікають. Зі мною тут ще кілька дужих хлопців. Двері на сходах зачинені, на вікнах усюди решітки. Можеш запитати в Хоппера — він тобі розкаже. Коли Хоппі щойно потрапив сюди, він також шукав собі пригод: спробував утекти, але це йому не вдалося.
Я поглянув на Бленда вдавано байдуже й нічого не відповів.
— І ще запитай у Хоппі, що роблять із неслухняними дітками. Він тобі повідає, — і Бленд, вишкірившись, зирнув на Хоппера.
— Ти ж йому це розкажеш, Хоппі?
Той відірвав погляд від книги і похмуро глянув на нього.
— Не розмовляй зі мною, плебею! Мені осоружний сам твій вигляд.
Бленд здавлено хихикнув.
— Нічого страшного, бебі! Я не ображаюся — вже звик.
Хоппер непристойно вилаявся.
— Спокійніше, малий! — кинув йому Бленд, продовжуючи всміхатися. — Дивися, не перегни палицю!
І пішов до дверей.
— Поголитеся, приймете ванну — і снідати; побачу, чи зможу вділити вам якесь додаткове яйце.
Хоппер барвисто повідомив йому, що він може зробити з тим яйцем.
Посміюючись, Бленд вийшов.
— Навіть і не намагайтеся втекти, Сібрайте, — сказав Хоппер. — Воно того не варте. Вони натягнуть на вас гамівну сорочку і триматимуть у ванні з холодною водою впродовж кількох днів. І він не бреше про двері. Не маючи ключа, звідси не вийдеш.
Я вирішив вичекати.
Невдовзі Бленд повернувся з двома електробритвами. Увімкнув їх у розетки і подав нам із Хоппером.
— Швиденько голіться, дітки, — додав він. — У мене сьогодні повно справ.
— Ти вічно бурчиш, — роздратовано зауважив Хоппер. — Краще би вийшов. Мене нудить від твоєї червоної пики.
— Це взаємно, бебі! — життєрадісно відповів Бленд. — Поквапся ж та поголись як слід! Доктор Зальцер не любить, коли його пацієнти мають неохайний вигляд.
Тож сьогодні я нарешті зустрінусь із Зальцером! Не те, щоб я чекав від цієї зустрічі чогось особливого — але, можливо, мені вдасться залякати його. Якщо мене сюди помістив Шеррілл, то, може, мені пощастить переконати Зальцера, які це небезпечні ігри — викрадати будь-кого. В успіх свого задуму я не дуже вірив, але спробувати було варто.
Коли я закінчував голитись, увійшов Бленд з білим купальним халатом у руках.
— Жодних дурниць, бебі, — сказав він пошепки і підійшов до мого ліжка, аби відстібнути наручник. — Розслабся!
Я лежав спокійно, поки він знімав з мене наручник. Хоппер спостерігав за мною зі зосередженим інтересом. Бленд відступив на кілька кроків од ліжка і також придивлявся до мене.
— Уставай же, бебі!
Я виплутав ноги з простирадла, спустив їх на підлогу й підвівся. Щойно став на ноги, зрозумів, як безглуздо розпочинати будь-що. Ноги підгинались і були наче ватяні. Я не зміг би втекти навіть від розлюченого бика.
Зробив кілька невпевнених кроків і раптом осів на підлогу. Спершу не мав наміру цього робити, але потім мені спало на думку, що непогано було б показати Бленду, що я набагато слабший, аніж є насправді.
Ставши навкарачки, врешті зіп’явся на ноги. Бленд ані порухався. Він дивився на мене з підозрою, щомиті очікуючи якоїсь пастки.
— Допоможи мені, чого витріщився! — гаркнув я. — Або ж вклади назад у ліжко!
— Послухай, бебі, — я тебе попередив, — м’яко сказав він. — Якщо ти щось утнеш — це буде останнє, що зробиш упродовж багатьох днів.
— Не дзявкай! Тобі-то що до того? Чи наклав у штани?
Здається, таку мову він розумів краще, бо таки подав мені руку.
— Не таким, як ти, мене лякати!
Він допоміг мені натягти халат, відімкнув двері, й ми разом вийшли у довгий коридор. Я зробив ще кілька кроків і зупинився, неначе не впевнений у своїх силах. Ця передишка дала мені змогу роззирнутися довкола. В одному кінці коридору виднілися масивні двері; інший кінець вінчало високе заґратоване вікно.
— О’кей, бебі, — сказав, вишкірившись, Бленд. — Тепер, коли ти маєш більш-менш пристойний вигляд, рухаймося. Уже все я тобі пояснив, і ти все побачив на власні очі.
Еге ж, я все побачив на власні очі.
Я в’яло брів коридором поруч із Блендом, гарячково розмірковуючи.
Мені конче потрібно заволодіти ключами від дверей та від наручника. Або це — або ж чекати, поки їм набридне тримати мене тут чи я просто згнию тут заживо.
Раптове сум’яття в кінці коридору змусило нас зупинитися: почувся зляканий крик і звук падіння — неначе щось важке гепнуло на підлогу.
Бленд схопив мене за руку.
Сусідні двері рвучко розчахнулись і звідти вилетіла дівчина. Перше ж, що вражало — це її цілковита нагота. Здавалося, вона вискочила просто з ванної, бо вода все ще поблискувала на її білому тілі; острівці мильної піни покривали тонкі руки. Вона була білявкою, і кучеряве волосся вінцем оповивало її голову. Її не можна було назвати гарною, але й непоказною не була. Вона була своєрідною — безумовно, і винятково цікавою, й у мене навіть склалося враження, що такою залишатиметься не тільки без одягу, а й у ньому. На вигляд їй було років двадцять п’ять. Мала чудову фігуру: довгі ноги, високий бюст, шкіра — кольору збитих вершків.
Я чув, як Бленд затамував подих.
— Гаряча штучка! — сказав він упівголоса, кинувся вперед і товстими пальцями схопив дівчину за руку. Очі його палали тваринною хіттю. Дівчина скрикнула, і крик її злетів до стелі та відбився од стін. Рука Бленда зісковзнула з її слизької від мила руки. Дівчина різко розвернулась і побігла коридором. Бігла вона з неочікуваною граційністю — швидко, мов вітер.
Бленд зробив крок уперед, але раптово наче передумав: вона і так нікуди не втече. Дівчина добігла до дверей і почала гамселити по них кулаками.
Усе це тривало лише кілька секунд, а потім з ванної вискочила медсестра: висока, могутньої будови жінка. Її обличчя з грубими рисами було блідим від тривоги і люті. Вона поглянула на голу спину дівчини в кінці коридору, а потім зирнула на Бленда.
— Забери звідси свого пацієнта, — сказала вона. — І сам також забирайся: чуєш, ти, мавпо!
— Стули пельку! — озвався Бленд, усе ще не зводячи очей з дівчини. — Облиш її, стара кобило!
— Забери свого пацієнта, інакше я на тебе поскаржуся! — розлючено гаркнула медсестра.
— Чиє б нявчало, а твоє б мовчало! — презирливо зронив Бленд.
І схопив мене за руку.
— Ходімо, бебі; вистава скінчилася! Ти не можеш сказати, що тут нудно. Прекрасний догляд і безкоштовний «Фолі-Бержер»![27] Чого тобі ще треба?
Він заштовхнув мене у ванну кімнату навпроти тієї, з якої втекла дівчина та звідки вигулькнула розлючена медсестра. Дівчина побачила сестру, яка наближалась, і повернулася до неї обличчям; її крики пробуравили мені мозок і пройшли по нервах. Я зрадів, коли двері за нами зачинились і звуки стихли.
Бленд був схвильований. Його крижані очиці блищали, й він постійно облизував пересохлі губи.
— Оце так дівка! — сказав він наче сам до себе. — Я не хотів би пропустити таке видовище навіть ціною тижневої платні! Ну, ти — знімай свій халат і залазь у ванну! Це ж треба — сидіти тут з тобою, коли там таке шоу!
— Припини — ти ж не дитина! — сказав я, знімаючи халат та піжаму. — А хто вона така?
— Дівчина? Та ти її не знаєш. Вона колись працювала тут медсестрою, але звихнулася, коли її полишив хлопець. Отака-то історія! Вона вже була тут, коли я прийшов. І що мене добиває — навіщо їй було з’їжджати з глузду лише через те, що її покинули? Я би вмить її утішив — щойно вона б цього захотіла!
Із байдужим виглядом я лежав у ванні. Медсестра! Чи, часом, не про неї мені розповідав Міффлін? Скидалося на те.
— Її звати Ейнона Фрідлендер, чи не так? — раптом спитав я.
Бленд ошелешено глянув на мене.
27
«Фолі-Бержер» (фр. Folies Bergere) — знамените вар’єте і кабаре в Парижі. У самій назві кабаре міститься натяк на божевільню, бо її можна перекласти як «Безумство в глибоких кріслах».