Над цими ієрогліфами проглядала фігура, яка, вочевидь, мала б надати барельєфу мальовничості, однак, оскільки була виконана в стилі імпресіонізму, чітко визначити її природу було неможливо. Здавалося, то було якесь чудовисько, чи то символ, який позначає чудовисько, чи то образ, навіяний хворою уявою. Якщо б я сказав, що моя дещо надмірна фантазія водночас народжувала образи восьминога, дракона та карикатури на людину, то майже достеменно описав би дух цього створіння. Гротескне та вкрите лускою тіло із недорозвинутими крилами вінчала м’ясиста голова зі щупальцями. Проте найбільш страхітливим був загальний обрис цього створіння. Позаду істоти проглядало щось схоже на споруди із величезних неокатаних та необроблених каменів, на кшталт циклопічної кладки.
Нотатки, які лежали у скрині поряд із цією дивною річчю, із купою газетних вирізок, зробив сам професор Енджелл в останні роки життя. Вони не мали жодного стосунку до літератури. Головний на позір документ називався: «КУЛЬТ КТУЛГУ», літери були старанно виведені задля того, щоб запобігти помилки в читанні цього нечуваного слова. Сам рукопис поділено на дві частини: перша мала назву: «1925 рік — Мрії та твори, навіяні снами Г. А. Вілкокса, Провіденс (штат Род-Айленд) вул. Томас-стрит, будинок 7», а друга: «Розповідь інспектора Джона Р. Леґрасса, Новий Орлеан (штат Луїзіана), вул. Бєнвілль-стрит, будинок 121, на зборах Американського археологічного товариства у 1908 році — з нотатками автора та коментарем проф. Вебба». Усі інші папери — найкоротші нотатки, деякі зі змістом дивних снів різних людей, деінде посилання із теософічних книжок та часописів (особливо з роботи У Скотт-Елліота «Атлантида та загибла Лемурія»), а решта приміток стосувалася давніх таємничих спільнот і загадкових культів із посиланням на сторінки таких відомих міфологічних та антропологічних джерел, як «Золота гілка» Фрезера і «Відьомський культ у Західній Європі» міс Мюррей. У більшості газетних вирізок ішлося про незвичні психічні хвороби та спалахи групового божевілля й манії навесні 1925 року.
У першій половині головного манускрипту описано доволі своєрідну історію. Як виявляється, 1 березня 1925 року до професора Енджелла завітав незнайомий темноволосий молодий неврастенік худорлявої статури. Із собою він приніс нещодавно виліплений, тому ще вологий барельєф. На візитній картці було зазначено: «Генрі Ентоні Вілкокс», і мій двоюрідний дід впізнав у гості молодшого представника однієї славетної родини, з якою був трохи знайомий. Було відомо, що цей юний нащадок останнім часом вивчав скульптуру в Художній школі в Род-Айленді та мешкав окремо в будинку Флер-де-Ліз поблизу інституту. Розвинений не за віком Вілкокс мав великий, хоча й доволі ексцентричний талант, із самого дитинства привертав до себе увагу чудернацькими історіями та дивними снами, що їх мав звичку переповідати. Юнак називав себе «психічно гіперчутливим», проте врівноважені мешканці давнього торговельного міста вважали його просто «дивакуватим». Ніколи не підтримував стосунків із людьми свого кола, тож врешті зник із поля зору світу, тепер був відомий лише серед нечисленної купки естетів з інших міст. Навіть Художній клуб Провіденса, який палко бажав зберегти власний консерватизм, уважав його безнадійним митцем.
Далі в манускрипті професора мовилося, що скульптор одразу ж поцікавився, чи не зможе відомий археолог допомогти йому розтлумачити ієрогліфи на цьому барельєфі. Гість висловлювався замріяно та пишномовно, що не викликало симпатії, бо здавалося розрахованим на ефект; тож мій дідусь доволі різко йому відповів, оскільки підозріла свіжість виробу не мала нічого спільного з археологією. Заперечення юного Вілкокса, які настільки вразили мого дідуся, що він після зустрічі записав їхню розмову дослівно, мали, як, напевно, і вся розмова, досить поетичний характер. Як дізнався пізніше, така манера спілкування була притаманна молодому скульпторові.
Він сказав:
— Насправді скульптуру тільки-но виліплено: я зробив її вчора вночі, уві сні, коли мандрував незвіданими містами. І ці сни старші за задумливий Tip, за споглядального Сфінкса, за оточений садами Вавилон.