Найбільш доречними виявилися відповіді художників і поетів, і я знаю, яка б почалася паніка, якби вони мали можливість зіставити свої враження. Оскільки самих їхніх листів, знову ж таки, не було, я підозрював, що укладач ставив навідні запитання або ж відредагував листування на підтвердження того, що йому кортіло побачити. Ось чому мені й надалі здавалося, що Вілкокс, якимсь чином обізнаний з попередніми відомостями, які мав мій дідусь, обманював його, старого науковця. А от відповіді, які він отримав від людей, що живуть у світі художніх образів, воістину вражають уяву. Від 28 лютого до 2 квітня чимало хто з їхнього числа бачив уві сні дуже дивні речі, химерність яких незмірно зросла в той час, коли скульпторові марилося у гарячці. Більше чверті з тих, хто відповів на прохання професора, оповіли про видовища і напівзвуки, схожі з тими, що описував Вілкокс; а деякі з сновидців зізналися, як страшенно боялися гігантського безіменного чудовиська. Один випадок, на якому професор зосередився окремо, закінчився дуже сумно. Йшлося про одного знаного архітектора, що захоплювався теософією та окультизмом. Він з’їхав з глузду того самого дня, коли молодого Вілкокса схопила лихоманка, і за кілька місяців віддав Богові душу, безупинно волаючи порятувати від якогось страшилища з пекла. Якби мій дідусь, наводячи ці випадки, зазначив прізвища сновидців, а не позначав їх номерами, то я міг би провести власне розслідування і спробувати перевірити достеменність зібраної інформації; але так уже склалося, що відстежити мені вдалося лише кількох. Усі вони, однак, цілковито підтвердили правильність запису своїх свідчень. Я часто запитував себе, чи всі адресати листів професора були б так само спантеличені, як ці кілька. Добре, що пояснювати їм, як воно було, вже ніколи не доведеться.
Вирізки з газет, як я вже зазначав, повідомляли про випадки паніки, маніакальної чи дивацької поведінки в людей протягом того ж періоду. Професор Енджел, напевно, скористався послугами якогось агентства з моніторингу преси, оскільки число витягів приголомшувало, а джерела походили з усього світу. Наприклад, наводився випадок нічного самогубства в Лондоні, де сновида-одинак вистрибнув із вікна, розбудивши сусідів жахливим криком. Про те саме свідчить сумбурний лист до редакції південноамериканської газети, де фанатик із побачених візій робить висновки про жахливе майбутнє всього світу. Повідомлення з Каліфорнії сповіщає про те, що членам товариства теософів роздали білі шати для якоїсь «знаменної відправи», що ніколи так і не відбулася, тоді як джерела з Індії стримано сповіщають про те, що місцевий люд наприкінці березня перебуває в неспокійному стані.
Захід Ірландії теж повнився дикими чутками й оповідками, і художник-фантаст на ім’я Ардуа-Бонно на Паризькому весняному салоні 1926 року виставив богохульне полотно «Пейзаж зі снів». А зафіксовані заворушення в божевільнях були такі численні, що лише якесь диво не дозволило медичній братії помітити чудернацькі збіги й дійти висновків про загадкові причини цього явища. Словом, це була страховита купа вирізок - цим усе сказано; тепер я вже навряд чи можу заховатися за холодним раціоналізмом, який примусив мене відкласти їх байдужо без усякої уваги. Але тоді я був переконаний, що молодий Вілкокс уже чув від професора про ті речі, які ще раніше привернули його увагу до цієї справи.