Терпіти не можу тих, хто пакує валізи, — зайшовши, сказала Еліза.
Подруго-сестро-сестро-дочко! — вигукнула Сью і пригорнула Елізину голову до свого плеча, що пахло віскі і молоком.
Раптом ліжко побільшало. Еліза лягла поперек нього і розкинула руки-ноги, щоб зменшити кількість порожнього місця навколо себе. Наступного ранку вона прокинулася від співу пташок за вікном.
Вона слухала, як тече вода у квартирі над нею, як захряскуються двері. У під’їзді якась дитина кликала маму, не припиняла кричати — довго, нетерпляче, бо мама не йшла. Елізі закортіло забрати те дитя до себе у квартиру, щоб воно нарешті стихло.
Це був Елізин перший робочий день. Автобус віз її тим самим маршрутом, що й Сью, повз гори щебіню і трактори. Тепер Сью була на іншій хвилі, й Еліза знала, що подруга про неї більше не думає, вона потрапила у нове місце і забуває про всіх і все. Еліза їхала її маршрутом, її слідами.
Елізин начальник — кухар — був веселим приземкуватим чоловіком, що не любив розмовляти. Чистячи овочі, вона час від часу зиркала на нього, аби переконатися, що не сама на кухні. Під час обідньої перерви вона обрала собі столик перед панорамним вікном, аби бачити небо і літаки, що населяли його, наче живі істоти. Вона думала про людей, які дбають, щоб у небі все відбувалося організовано і машини розминалися без ускладнень.
Вже кілька днів Еліза не зронила жодного слова. Вона жила сама у квартирі. Неонова реклама жовтим і червоним миготінням освітлювала кімнату. Вночі літаки розбивали спокій на друзки, і після кожного з них на секунду чи дві западала нечувана тиша. Мушляний ріг лежав на столі, як його завжди клала бабуся, тепер її голос жив у мушлі. Більше не було потреби у словах. Еліза повністю вбралася у мовчання. Коли її переповнювала внутрішня тиша, дівчина брала мушляний ріг, відчиняла вікно і сурмила на весь білий світ. Її подих струменів крізь білу мушлю — продовження її голосу — і сповнював усе навколо своїм трубним покликом. Іноді люди на вулиці дивилися туди, звідки долинав гук мушляного рога, наче почули сигнал з іншого світу, і на кілька секунд зупинялися, просто посеред міської товчії.