Та, мабуть, найоригінальнішим у «Теорії моральних почуттів» є поява на її сторінках безстороннього спостерігача — судді чи арбітра, якого ми, люди, маємо всередині себе і який, завжди займаючи об’єктивну позицію щодо нашої поведінки, судить її, схвалюючи або засуджуючи те, що ми робимо і кажемо. Цей персонаж по-різному визначається протягом книжки: «великий затвірник, благородний напівбог у душі», «власна совість», «внутрішній суддя», «відомий суддя і арбітр нашої поведінки», «славнозвісний затвірник», «оті заступники Бога, що є всередині нас» тощо. Ототожнення цього безстороннього спостерігача зі свідомістю не є цілком правильним, бо вважається, що людина керує своєю свідомістю, тоді як безсторонній спостерігач утримує дистанцію стосовно суб’єкта, частиною якого він є, займає позицію, яка дозволяє незалежно схвалювати або засуджувати все, що той робить, думає чи говорить. Це також не є точною проекцією божества на індивіда, бо, як показує у книжці глибокий аналіз Адама Сміта, безсторонній спостерігач не завжди є таким нейтральним, яким би був сам Бог; він схильний виявляти лагідність щодо суб’єкта, демонструє спалахи фаворитизму чи, навпаки, надмірної суворості щодо його бажань, почуттів і пристрастей і в такий же суб’єктивний спосіб може перебільшити своє несхвалення й осуд. Як звертає увагу професор Д. Д. Рафаель у своїй книжці про Адама Сміта[6], до деякої міри цей безсторонній спостерігач у житті людей є передвістям того, що сторіччям пізніше Зигмунд Фройд, описуючи підсвідоме життя, назве супер-еґо. Цей безсторонній спостерігач має ще один сенс існування, який згодом виявиться однією з основ ліберальної доктрини: індивідуалізм. Якщо моральна поведінка значною мірою залежить від власної натури кожного індивіда, то останній є базовим елементом суспільства, вихідною точкою різноманітних соціальних груп, до яких він одночасно належить, але жодна з яких не може поглинути його чи розчинити в собі: родина, професія, релігія, суспільний клас, політична партія.
Адам Сміт писав вишукано і точно (мимохідь скажу, що іспанський переклад «Теорії моральних почуттів» Карлоса Родріґеса Брауна є чудовим), він був чоловіком, чутливим до доброї літератури (у цій його книжці є захоплена похвала «Федри» Расіна) і краси, яку він знаходив на лише в мистецьких і літературних творах, але також у людських вчинках і, звісно, в природі і речах. Якийсь достойний вчинок, прояв безкорисливості, солідарна дія пробуджують, каже він, відчуття краси, яке можна порівняти з тим, яке викликають чудовий краєвид, милозвучна музика або життя, що протікає у стриманості, повазі до ближнього, дружбі і бездоганній поведінці. У своїх висновках він згадує «оте бажання краси, яке в нас породжують як живі, так і неживі предмети» (с. 570).
«Теорія моральних почуттів» була улюбленою книжкою Адама Сміта, який ніколи не уявляв, яку революцію спричинить у світі ідей, політики і економіки його «Багатство народів». Її дуже високо оцінили Девід Г’юм, Едмунд Берк, а в решті Європи такі авторитетні інтелектуали, як Кант і Вольтер. Останній, прочитавши її, сказав: «У нас нема нікого, рівного йому, мені прикро за моїх любих співвітчизників».
6
Д. Д. Рафаель, «Адам Сміт», Неперевершені майстри, Видавництво Єльського університету, 1985, с. 6.