Між 1731 і 1737 роками він вчився у школі, розташованій по сусідству з його домом, на Гілл-стріт, і, мабуть, був добрим учнем латини і греки, бо коли в чотирнадцять років вступив до Університету Ґлазґо, його увільнили від навчання на першому курсі, де вивчалися класичні мови. В листі, який цитує його біограф Ніколас Філліпсон[2], він зізнався, що проведені там три роки «були найбільш корисними, щасливими і достойними в його житті»; саме тоді Сміт відкрив для себе фізику Ньютона і геометрію Евкліда, а моральну філософію викладав йому Френсіс Гатчесон, видатна постать шотландського Просвітництва, що справить сильний вплив на його інтелектуальне становлення. Провівши три роки в Університеті Ґлазґо, він отримав стипендію для навчання в Оксфорді, де й перебував з 1740-го по 1746 рік у Коледжі Бейлліол. Ми майже нічого не знаємо про те, яким було його життя впродовж тих шести років. Біографи припускають, що жив він доволі самотньо, бо політична і культурна атмосфера університету була просякнута напрочуд консервативним і реакційним «якобінством», яке суперечило його вихованню пресвітеріанця і віґа (ліберала); знаємо хіба те, що він самотужки вивчив французьку мову, захоплено читав французьку літературу, а його улюбленими авторами були Расін і Маріво. Та найважливіше, що сталося з ним за роки навчання в Оксфорді, — знайомство з творчістю Девіда Г’юма, ще однією великою постаттю шотландського Просвітництва, і, можливо, ним самим. На дванадцять років старший за Сміта, Г’юм, якого дуже поважали в середовищі інтелектуалів, не здобув однак визнання в університетській ієрархії через свій атеїзм; одна з небагатьох речей, які ми знаємо про Адама Сміта в Оксфорді, — те, що в Коледжі Бейлліол йому дали догану, коли виявилося, що він потай читає «Трактат про людську природу» (1739) впливового шотландського філософа, який згодом стане його найліпшим другом. Йому і Гатчесону він склав хвалу в своїй «Теорії моральних почуттів» (1759).
Досі побутує помилкова думка про те, що Адам Сміт був передусім економістом — його називають «батьком економіки»; його самого це б ошелешило. Він завжди вважав себе моралістом і філософом. Його зацікавлення економічними питаннями — так само, як іншими дисциплінами, наприклад, астрономією (він написав «Історію астрономії», яку буде видано лише посмертно) — виникло внаслідок його намагання розвинути «науку про людину» і збагнути функціонування суспільства. Більше відомостей про нього є після того, як він закінчив Оксфорд і приїхав в Единбург, де між 1748 і 1751 роками завдяки лорду Кеймсу, ще одній постаті шотландського Просвітництва, прочитав низку публічних лекцій, які мали великий резонанс і зміцнили його авторитет. Тексти цих лекцій загубилися, але про них відомо з нотаток студентів, які на них побували. Перша розповідала про риторику і про те, як народилася мова, людська комунікація, діяльність, яку Сміт вважає не лише необхідною умовою виживання, але разом із належним і симпатією, товариськістю і здоровим глуздом визнає основами суспільного життя і його скріпи: соціалізацію. Аби довести це, він наводив приклади з літератури. На його думку, ясна, пряма і лаконічна мова краще виражає емоції, почуття та ідеї, і їй треба надавати перевагу перед пишномовним і бароковим стилем (як у третього графа Шефтсбері, казав він), характерним для обраної меншості, в яку не допущено пересічну людину.
На іншій своїй лекції, про юриспруденцію, Сміт зробив начерки деяких ідей, які розвине згодом, виходячи з тези Девіда Г’юма про те, що «власність є матір’ю цивілізаційного процесу». Ця тема захопила найкращих шотландських інтелектуалів того часу. Наприклад, лорд Кеймс стверджував, що найвиразнішим інстинктом людини є інстинкт «володіння» і що з цього народилася приватна власність і до певної міри саме суспільство. У своїй книжці «Historical Law Tracts» (1756), лорд Кеймс стверджував, що розвиток історії складається з чотирьох етапів: а) вік мисливців; б) вік пастухів; в) вік рільників і, нарешті, 4) вік торговців. Обмін товарами — як всередині, так і за межами власне групи, — либонь, є справжнім двигуном цивілізації. Урядування з’явилося тоді, коли члени громади усвідомили важливість приватної власності і зрозуміли, що її треба захищати при допомозі законів та органів влади, які забезпечуватимуть їх дотримання. Ці ідеї справили великий вплив на Адама Сміта, який їх перейняв і згодом став поглиблювати і уточнювати. Можливо, ще в роки, проведені в Единбурзі, в нього окреслилось переконання — яке залишиться в нього на все життя, — що найбільшими ворогами власності та влади є знатні латифундисти, оті аристократи-рантьє, які часто примудрялися скинути владу, яка обмежувала їхні можливості, і саме тому становили загрозу для правосуддя, суспільного миру і прогресу. Завдяки тим лекціям в Единбурзі у цьому молодикові почали вбачати невід’ємного учасника того руху шотландського Просвітництва, який здійснить революцію в ідеях, цінностях і культурі своєї епохи.
2
Ніколас Філліпсон, «Адам Сміт: просвітлене життя», Лондон, Видавництво Єльського університету, 2010, с. 40.