З Единбурга Адам Сміт перебрався у Ґлазґо, де прожив тринадцять років, до 1764-го, недовго викладаючи логіку і метафізику, а згодом моральну філософію. З того часу ми знаємо про його життя більше; жив він там зі своєю матір’ю і кузиною Джанет Дуґлас, які провадили його домашнє господарство всі роки, коли він мешкав у Шотландії. Він вів життя, позначене стоїчним, пресвітеріанським аскетизмом, де не було місця ні алкоголю, ні, ймовірно, сексу — він так і не одружився і ніхто не чув, щоб у нього була наречена, а всі поголоски, які ходили про його мнимі романи, віддають чимось нереальним, — цілком віддавшись викладанню і науковому дослідженню. Його авторитет викладача був настільки великий, що Джеймс Босвелл, майбутній біограф Семюела Джонсона, записався до Університету Ґлазґо, аби слухати його лекції. За свідченням його учнів, читав він їх по писаному, хоча часто відходив від своїх конспектів, аби розвинути чи уточнити деякі теми, і не любив, коли учні робили нотатки, поки він говорив («I hate scribblers») («Ненавиджу писак»). Він також відзначився як адміністратор: йому доручали організацію і керівництво бібліотекою і придбання для неї книжок, будівництво приміщень для нових дисциплін та залучали до ведення адміністративних та фінансових справ університету, в якому він згодом став деканом і проректором. І за всю цю діяльність він заслужив на таку саму повагу і хвалу, як за свою інтелектуальну працю.
У ті роки Ґлазґо переживало надзвичайний розквіт — завдяки відкриттю ринків, що породила Угода про Унію з Англією, і особливо завдяки торгівлі тютюном, який кораблі привозили з Вірджинії, що в Сполучених Штатах, а потім розвозили по Об’єднаному Королівству і решті Європи. Як пише Артур Герман у своєму есеї про шотландське Просвітництво, саме в той час і через помітний розвиток, що його переживало Ґлазґо, Адам Сміт зацікавився операціями великих підприємств. Завдяки своєму другові, який був одним із тютюнових королів міста, він зумів пізнати їх зсередини: «Сміт був добрим другом Джона Ґлассфорда, який інформував його про те, що діється в Америці, і водночас дуже зацікавився створенням «Багатства націй». Лорд-провост Ґлазґо Ендрю Кокрейн організував Клуб політичної економії, членами якого були Сміт, Ґлассфорд і ще один впливовий торговець тютюном Річард Освальд. Кокрейн навіть головував на засіданні міської ради Ґлазґо 3 травня 1762 року, коли професора Сміта обрали “почесним городянином міста”»[3].
Перша книжка, яку публікує Адам Сміт, «Теорія моральних почуттів» (1759)[4], упродовж років витворювалася на його лекціях; вона показує, наскільки турбота про мораль домінувала в його покликанні. У тезі, яку він там розвиває, присутні ідеї його колишнього вчителя Френсіса Гатчесона, Девіда Г’юма, ідеї Руссо про нерівність і Бернарда де Мандевіля про мораль. Але в книжці вже наявні власні ґрунтовні міркування, перше наближення до тієї «науки про людину», яку він змолоду мріяв створити.
Деякі слова є ключовими для розуміння цієї книжки — симпатія (у сенсі емпатія), уява, належне, безсторонній спостерігач, а також запитання, на яке це об’ємне дослідження шукає відповідь: чим зумовлене те, що людське суспільство існує, залишається стабільним і з часом прогресує замість того, аби розпастися через суперництво, протилежні інтереси та егоїстичні інстинкти та пристрасті людей? Що робить можливим соціалізацію, той клей, завдяки якому суспільство тримається вкупі попри різнорідність людей і характерів, які його утворюють?
Люди знайомляться через уяву і природне відчуття симпатії до іншої людини, яке зближує одного індивіда з іншим, чого б ніколи не сталося, якби людськими діями керував лише розум. Це почуття симпатії та уява притягують незнайомих людей і встановлюють між ними зв’язок, який ламає недовіру і створює взаємну солідарність. Бачення людини і суспільства, яке передає ця книжка, є позитивним і оптимістичним, бо Адам Сміт думає, що попри всі ті жахіття, які чиняться, доброта — тобто моральні почуття — переважає над ницістю. Гарний приклад цієї вродженої моральності, яка є характерною для більшості людей, з’являється на останніх сторінках книжки: «Сказати комусь, що він дурисвіт, є найсмертельнішою образою [...] Людина, якій би випало нещастя думати, що ніхто не повірить жодному сказаному нею слову, почувалась би парією в людському суспільстві, її б лякала сама лише ідея інтегруватися в нього чи з’являтись у ньому, гадаю, вона майже напевно померла би з відчаю» (с. 587). Багато що змінилося за ті сторіччя, які минули, відколи Адам Сміт написав ці рядки, і з моральної точки зору, люди нашої епохи змінилися на гірше, бо в наші дні важко уявити, що багато людей здатні померти, злякавшись думки, що їхні ближні вважатимуть їх брехунами. Проте той, хто написав це, аж ніяк не грішив наївністю: його аналіз моральної поведінки є дуже точним і складним і завжди ґрунтується на переконанні, що навіть за найгірших обставин порядність бере гору над непорядністю: «Природа, коли створила людину для суспільства, наділила її самобутнім бажанням тішити собі подібних і справжньою нехіттю їх ображати. Вона навчила її відчувати задоволення, коли її сприймають позитивно, і страждати, коли її сприймають негативно» (с. 236).
3
Артур Герман, «Шотландське Просвітництво: як шотландці придумали сучасний світ», Лондон, «Forth State», 2001, с. 158. Переклад іспанською мовою мій.
4
Адам Сміт, «Теорія моральних почуттів», видання і переклад Карлоса Родріґеса Брауна, Мадрид, «Alianza Editorial», 1997. Усі цитати з цього видання.