– Якщо хочете, можемо з’ясувати, що трапилося, – запропонував Ламперер, наповнюючи мою склянку.
– Ні, дякую. Я впевнений, що на каналах новин нічого немає. Можливо, знайдемо щось на CNN, якщо у вас є тарілка.
– Вже кілька днів шукаю хоч щось. Нічого ні на CNN, ні у Youtube. Проте я не здивований. Часом дещо промайне на Rutube – відео, зняте на телефон; проте це дуже ненадійне джерело – а більше я нічого не знайшов.
– Не розумію, навіщо це повне замовчування. І важко зрозуміти також, чого прагне уряд.
– Ну, з цим, гадаю, все зрозуміло: вони злякалися, що Національний фронт справді виграє вибори. І картинка про міські повстання лише додасть голосів Національному фронту. Зараз тиск посилюють крайні праві. Не дивно, що мешканці передмість реагують миттєво; проте, якщо придивитися, щоразу, коли здіймається буча, їй передує антиісламська провокація: паплюжать мечеть, примушують жінку зняти хіджаб – завжди щось у такому роді.
– І ви думаєте, що за цим стоїть Національний фронт?
– Ні, не думаю. Вони собі цього дозволити не можуть. Та й влаштовують усе не так. Гадаю… гадаю, з’явилася нова лазівка.
Він допив, налив нам іще і замовк. Я подивився на оригінал Буґеро над каміном: п’ятеро жінок у садку – кілька в легких білих туніках, решта майже голі – оточили оголеного кучерявого хлопчика. Одна з жінок прикривала голі перса руками; інша тримала букет польових квітів і прикритися не могла. Груди в неї були прегарні, а найбільше художникові вдалося її вбрання. Картині було вже трохи більше ста років – на перший погляд, поважний вік, тож спочатку я завмер перед цим незбагненним твором. Звісно, поволі можна було б спробувати опинитись у шкірі одного з цих буржуа ХІХ століття; певно, цей твір замовив саме такий поважний міщанин у сюртуку; можна було б спробувати – поглянувши на оголених грекинь – відчути перші ознаки сексуального збудження; проте це було б складне й клопітке повернення до минулого. Мопассан, Золя і навіть Гюїсманс були значно приступніші. Певно, я мав би завести мову саме про це – про дивну силу літератури, – однак я вирішив продовжити розмову про політику; кортіло дізнатися більше, а Ламперер явно знав більше, принаймні таке в мене склалося враження.
– Ви ж були близькі до руху захисників ідентичності?
Обраний мною тон був бездоганний – світська людина просто цікавиться; така собі нейтральна добродушність із домішкою витонченої підозри. Ламперер широко усміхнувся.
– Авжеж, певно, факультетом уже пішов поголос… Справді, кілька років тому, коли працював над дисертацією, я був серед «ідентичників». Усі вони були католиками, іноді траплялися роялісти, глибоко ж у душі «ідентичники» були романтиками і – у переважній більшості випадків – пияками. Проте це давно у минулому, я втратив з ними зв’язок – гадаю, якщо потраплю на їхні збори, не впізнаю нікого.
Я методично мовчав. Коли методично мовчиш, дивлячись просто в очі та удаючи, ніби всотуєш слова, люди продовжують говорити. Вони обожнюють, коли їх слухають – про це відомо тим, хто проводить усілякі опитування; відомо про це також письменникам і шпигунам.
– Бачте, – вів далі він, – насправді Блок захисників ідентичності був усім, чим завгодно, лише не «блоком». Він складався з численних фракцій, які не знаходили спільної мови: католики, солідаристи, пов’язані з «Третім шляхом», роялісти, новітні погани, радикальні ультра-атеїсти, які перейшли від крайніх лівих… Проте все змінилося, коли було створено рух «Тутешніх Європи». Спочатку вони надихалися досвідом «Тутешніх Республіки», та зрештою стали їхньою повною протилежністю, сформулювавши чіткий федеративний меседж: ми – тутешні мешканці Європи, перші, хто зайняв цю землю, і ми виступаємо проти мусульманської окупації; також ми чинимо опір американським компаніям та скуповуванню нашого надбання нуворишами з Індії, Китаю та інших подібних країн. Вони посилалися на індіанських вождів Джеронімо, Коучиз та Бика, що сидить[10], – доволі зручна позиція. А ще в них був дуже цікавий з точки зору графіки інтернет-сайт, з захопливими мультфільмами та популярною музикою – це привернуло до них багато нових адептів, переважно молодь.
– Думаєте, вони прагнуть громадянської війни?
– Без жодного сумніву. Зараз покажу вам один текст, який з’явився у Мережі…
Ламперер підвівся, вийшов до сусідньої кімнати. Відколи ми увійшли до вітальні, постріли буцімто вщухли, проте я не був упевнений, що в цьому будинку їх можна було почути, адже завулок був надзвичайно затишним.
Ламперер повернувся і простягнув мені з десяток аркушів, скріплених степлером, які містили текст дрібним шрифтом; справді, заголовок промовляв чітко: «ГОТУЙМОСЯ ДО ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ».
10
Джеронімо (Geronimo, 1829–1909) – відомий учасник війн племені апачі проти Мексики та Сполучених Штатів. Коучиз (Cochise, 1810–1874) – один із вождів племені апачі, який вів партизанську війну проти білих поселенців. Бик, що сидить (Sitting Bull, 1831–1890), – вождь і лікар племені сіу, один з очільників опору американському війську.