Певно, не так давно вона була гарненькою готкою, перш ніж перетворитися на шикарну юнку з чорним каре, білосніжною шкірою і темними очима; шикарну, однак не вельми сексуальну; ознаки прихованої сексуальності Міріам були більш ніж стриманими. Кохання чоловіка є нічим іншим, як визнанням отриманої утіхи, а мене до того ніхто так не утішав, як Міріам. Вона вміла стискати піхву (то злегка, повільними ніжними рухами, то різкими бунтівними поштовхами), з неймовірною грацією викручувала задком, перш ніж віддати його мені. Що ж до оргазмів, то нічого подібного я не бачив – кожен оргазм вона переживала мовби уперше і водночас востаннє в житті. Кожен із них був гідний зватися сенсом життя чоловіка.
Повагавшись іще кілька днів, я таки їй подзвонив, і ми домовилися побачитися того ж дня.
До колишніх подружок ми звертаємося на «ти» – це вже за звичкою, – але трах поступається поцілункові. Міріам мала куцу чорну спідничку, так само чорні панчішки; я запросив її до себе (йти до ресторану особливого бажання не було), і вона з цікавістю роззирнулася, перш ніж сісти на канапу; спідниця була аж занадто коротка, а ще Міріам майстерно нафарбувалася. Я запитав, чи не хоче вона чогось випити.
– Так, певно, – відповіла вона, – бурбон, якщо в тебе є.
Вона зробила ковток.
– Щось змінилося, але не розумію, що саме….
– Занавіски, – відповів я. Я повісив нові тюль і штори – жовтогарячого та вохряного кольорів відповідно, з орнаментом у етнічному стилі. Також я придбав шматок тканини у тон шторам – він прикрашав канапу.
Міріам обернулася, стала колінами на канапу, щоб краще роздивитися занавіски.
– Мило, – зрештою виснувала вона, – і навіть дуже! У тебе завжди був смак. Принаймні як для мачо!
Вона знову вмостилася на канапі обличчям до мене.
– Ти ж не проти, якщо я називатиму тебе мачо?
– Не знаю. Певно, я і є мачо – принаймні, подібний до нього. Насправді я ніколи не вважав, що надання жінкам права ходити на вибори, навчатися разом із чоловіками і працювати у всіх галузях – розумний вибір. Авжеж, зрештою ми до цього звикли, але якщо добре поміркувати, то чи це справді добра ідея?
Міріам здивовано примружилась, і на мить мені здалося, що вона справді замислилася над цим запитанням, – та я й сам над ним замислився, аж раптом збагнув, що відповіді на це запитання не маю, далебі як і на будь-яке інше.
– Отже, ти виступаєш за повернення до патріархату?
– Я ні за що не виступаю – тобі це добре відомо. Однак патріархат хоча б мінімально виправдовував своє існування. Як суспільна система, він був доволі стійкий: у родинах були діти, ці діти повторювали вже звичну схему, словом, колесо оберталось. А у теперішньому суспільстві дітей немає – отже, воно не витримує критики.
– Дійсно, на рівні теорії ти справжнісінький мачо. Проте ти – мачо з вибагливим літературним смаком: Малларме, Гюїсманс, – і це, безперечно, віддаляє тебе від ідеалу. Я додала б до цього незвичну жіночу чуттєвість – лише подивись на всі ці тканини! Утім, одягаєшся ти, мов селюк. Звісно, можна було б удати такого собі мачо в стилі «ґрандж», але ти не є фанатом гурту «Зі-Зі-Топ», правда ж? Ти завжди любив Ніка Дрейка. Словом, дивак.
Я оновив бурбон у своїй склянці, перш ніж дати відповідь Міріам. Часто за агресією приховується прагнення спокусити – я читав про це в Бориса Цирюльніка, а Цирюльнік – серйозний тип, тут не до жартів, крутий авторитет серед психологів, на кшталт Конрада Лоренца, але у світі людей[6]. Тим часом, очікуючи на мою відповідь, Міріам трохи розвела стегна – справді, це була мова тіла, жодних ілюзій.
– Насправді немає нічого дивного – просто твої знання з психології походять із жіночих журналів, націлених на певні типи споживачів: схиблених на екологічності представниць богемної буржуазії, публічних панійок, дружніх до ґеїв клаберок, комп’ютерних фанаток, прихильниць «технологічного дзену» – щотижня журнали вигадують нові типажі. Я ж просто не відповідаю жодному з відомих профілів споживача.
6
Конрад Лоренц (Konrad Lorenz, 1903–1989) – австрійський біолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини 1973 року. Досліджував і порівнював поведінку диких та свійських тварин. Борис Цирюльнік (Boris Cyrulnik, нар. 1937) – французький психіатр, який уславився дослідженнями сімейних зв’язків.