Лише упродовж XIX ст. метафору поступово припинили використовувати, в міру того, як у науці зникло уявлення про божественного будівничого. Як ми побачимо далі, у філософів і художників вона поступиться місцем поняттю таємниці світу, буття чи екзистенції.
III
«ПРИРОДА ЛЮБИТЬ ПРИХОВУВАТИСЯ»
4
Афоризм Геракліта та алегорична екзегеза
1. Теологічна фізика
Перед тим як викладати спосіб, в який Давні та Модерні намагалися позбавити природу її покривала та розкрити її таємниці, було б корисним порушити питання про долю відомого афоризму Геракліта в античній традиції.
Знадобилося не менше п’яти століть, щоб цей афоризм, який є однією з головних тем нашого дослідження, був процитований з прямим посиланням на його автора. Як ми вже дали зрозуміти на попередніх сторінках, еволюція поняття phusis та виникнення метафори «таємниці природи» спонукало філософів вважати, що афоризм Геракліта означає «Природа любить приховуватися». Оскільки метафора «таємниці природи» була дуже поширена в момент, про який ми говоримо, можна було б цілком очікувати, що цитування нашого афоризму було покликано проілюструвати труднощі пізнання людиною природних феноменів та створення «фізичної» частини філософії. Проте нічого подібного. Коли нашу сентенцію цитує Філон Александрійський на початку християнської доби, або Порфирій, Юліан чи Фемістій у III і IV ст., вона, навіть якщо її підметом було слово «Природа», завжди застосовувалася до божественного, богів чи міркувань про богів, тобто до теології. Наприклад, Юліан з цього приводу каже про телестичну та містагогічну теологію.
Цей факт можна пояснити наступним чином. Якщо для нас слово «теологія» позначує метафізичні розмірковування стосовно догм якоїсь релігії чи священних текстів, то у греків все було зовсім інакше. «Теологія» означала «дискурс про богів», слово передусім означало той «дискурс про богів», який уособлювали твори поетів — Гомера, Гесіода чи Орфея. Ці поети використовували релігійні уявлення, міфи, отримані від традиції чи, навіть, з Близького Сходу, щоб розповісти про генеалогію богів та дати, у такий спосіб, просте пояснення походження речей (phusis) шляхом персоніфікації природних феноменів: наприклад, небо (Ouranos) запліднює Землю (Gaia) завдяки дощу[127].
Отже, не потрібно дивуватися тому, що слова physiologia, «дискурс про природу», та theologia, дискурс про богів, виявляються тісно пов’язаними, як у тексті Плутарха[128], філософа-платоніка І ст. н.е.:
Те, що у Давніх, як греків, так і варварів, physiologia була дискурсом про Природу, розвиненим у міфах, теологією, найчастіше прихованою у загадках і таємних значеннях, що відповідає Містеріям, і що для натовпу сказане є ще темнішим[129] за несказане, а несказане є ще проблематичнішим за сказане, стає ще очевиднішим, коли розглядають орфічні поеми та єгипетські чи фригійські висловлювання. Проте саме таємні ритуали ініціації і те, що здійснюється у символічний спосіб у релігійних церемоніях виявляють думку Давніх[130].
Отже, міфи та ритуали містили приховане вчення про природу. Зустріч поетичної теології, до речі пов’язаної з язичницьким культом, із філософською рефлексією була конфліктною. Ті, кого називали phusikoi, критикували міфічне уявлення про богів та давали виключно матеріальне пояснення народження світу. Такі філософи як Ксенофан і Анаксагор відкрито нападали на поетичну теологію. Та у V ст. до н.е. разом із софістами розвивається справжня Aufklärung, століття Просвітників, коли існування богів було поставлене під сумнів і зведене до поетичної фікції чи соціальної конвенції. Через це філософи платонічно-стоїчної традиції потрохи почали розвивати щось на кшталт подвійної істини. З одного боку, потрібно лишити незачепленими поетичні та релігійні традиції, корисні для народів, адже вони є базою виховання дітей та офіційної релігії громади. Водночас, з іншого боку, ці філософи вважають, що поети під прикриттям міфу, іноді у завуальований та загадковий спосіб, викладають науку про природу, яка є нічим іншим, як платонівською чи стоїчною наукою про природу. За допомогою вправної екзеґези, яку називають «алегоричною» (allegorein означає здатність зрозуміти іншу річ, ніж та, що була сказана), за літерою написаного відкриватимуть прихований філософський сенс. Як добре показав Еміль Бреє потреба у цьому методі далася взнаки тоді, коли внаслідок еволюції думки постала проблема примирення традиційних форм із новими ідеями[131]. Цей феномен з’являється вже у VI ст. до н.е. разом із коментатором Гомера Теагеном із Регія, діяльність якого нам на жаль відома лише за пізніми свідченням, і який вочевидь запропонував алегоричну екзеґезу поем Гомера, фізичну (боротьба богів стає боротьбою між началами) та моральну. Можливо, це було реакцією на посилену критику Гомерової міфології з боку Ксенофана. У IV ст. знаменитий папірус Дервені пропонує алегоричне пояснення міфічної поеми, екзеґезу, що намагається віднайти у коментованому тексті приховане вчення фізичного порядку. Зевс у орфічній поемі уподібнюється тут повітрю у спосіб, що нагадує Діогена Аполонійського[132]. Ксенократ, учень Платона, даватиме божественні імена елементам[133]. Аристотель також не гребуватиме алегоричною екзегезою золотого ланцюга Гомера, щоб проілюструвати свою теорію Пєршодвигуна[134].
127
Див.: Hadot P. La Citadelle intérieure. — Paris, 1992. — P. 158—159, де цитується Евріпід за: Euripides. Tragoediae / Hgt. A. Nauck. — Leipzig, 1912. — Fr. 890, S. 249. — Bd. III.
128
Текст можна легко знайти у Євсевія Кесарійського: Eusèbe de Césarée. La Préparation évangélique, ІІІ, 1 / Ed. E. des Places, trad. G. Favrelle. — Paris, 1976. — P. 141 (я цитую переклад зі змінами).
129
Е. де Пляс небезпідставно приймає в грецькому тексті виправлення
130
Про цей текст див.: Pépin J. Mythe et allégorie. — Paris, 1958. — P. 184; Gasel O. De philosophorum graecorum silentio mystico (Religionsgeschichtliche Versuche und Vorarbeiten, XVI, 2). — Giessen, 1919. — S. 88—93; Griffiths J.G. Allegory in Greece und Egypt // Journal of Egyptian Archaeology. — 1967. — 53. — P. 79—102; Wehrli F. Zur Geschichte der allegorischen Deutung Homers im Altertum. — Leipzig, 1927 : Buffière F Les mytes d’Homère et la pensée grecque. — Paris, 1956; див. також Le Boulluec A. L’allégorie chez les stoïciens // Poétique. — 1975. — N. 23. — P. 301—321, дуже важлива стаття, що розглядає алегорію стоїків у контексті стоїчної теорії мови.
132
Про цей папірус див.: Burkert W. La genèse des choses et des mots. Le papyrus de Derveni entre Anaxagore et Cratyle // Etudes philosophiques. — 1970. — N. 25. — P. 443—455 ; Boyancé P. Remarques sur la papyrus de Derveni // Revue des études grecques. — 1974. — N. 87. — P. 91—110 ; Le papyrus de Derveni / Texte présenté, traduit et annoté par F. Jourdan. — Paris, 2003.