Про автора
П'ЄР АДО (1922—2010) — видатний французький філософ, філолог, знавець і перекладач творів античних авторів, професор Колеж де Франс.
«Покривало Ізіди» — одна з останніх книг П'єра Адо, задум якої він, за власним зізнанням, виношував більше сорока років. У ній автор розкриває походження численних уявлень про природу і настанов щодо неї, які, на його думку, стали можливими завдяки різним тлумаченням афоризму Геракліта «Природа любить приховуватися», що творять відмінні формули розуміння реальності: «Те, що народжується, схильне зникнути»; «Природа вбирається у чуттєві форми та міфи»; «Природа приховує у собі таємні властивості»; «Буття розкриває себе у приховуванні» тощо. П'єр Адо реконструює таким чином контраверсійну історію ідеї Природи у західній думці, що вже упродовж більш ніж двадцяти п'яти століть розривається між тим, що він називає прометеєвою настановою («людина має опанувати природу і стати її господарем»), та орфічною настановою — «ніхто, окрім поета та митця, не може зазирнути за покривало таємниць Природи».
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і у цій якості буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Примітки до електронної версії
С. 19: Наприклад, Федра у «Гіпполіті» Евріпіда, нажахана [пристрістю] => пристрастю, що її пожирає, просить свою годувальницю покрити їй голову.
С. 20: Тоді матимемо наступне [значння] => значення афоризму <…>
С. 33: У Платона [слова] => слово phusis також вживається тільки для того, щоб позначити предмет досліджень досократиків.
С. 34: Використовуючи це розрізнення, Платон протиставляє свою концепцію [природу] => природи концепції своїх противників.
С. 54: Якщо для нас слово «теологія» позначує метафізичні розмірковування стосовно догм якоїсь релігії чи [священгих] => священних текстів, то у греків все було зовсім інакше.
С. 56: За допомогою [вправною] => вправної екзеґези, яку називають «алегоричною» <…>
С. 71: Утім, коли вони насмілюються вести мову про вищий [червень] => первень усіх істот, про бога […] або про розум <…>
С. 76: У стоїків фізичні явища розгортаються у жорстко детермінований спосіб, їх [неможна] => не можна змінити, їх можна лише прийняти.
С. 121: Про [Френсіа] => Френсіса Бекона, засновника модерної експериментальної науки, кажуть, що він «описав природні процеси в юридичних категоріях, так, ніби йдеться про цивільну чи кримінальну справу»
С. 135—136: Плутарх, як справжній платонік, хоче змусити нас повірити, що Архімед — винахідник гідравлічного органу та [числених] => численних машин війни, які були ефективно використані проти римлян під час облоги Сіракуз, [серьйозно] => серйозно ставився лише до [абстрактих] => абстрактних [спекуляції] => спекуляцій та розглядав винахід машин лише як розвагу «геометрії, яка розважається».
С. 137: <…> продуковані чистим випадком з’єднання часток, якими є атоми — несхожі за формою, проте здатні зчеплюватися [однин] => один з одним, утворюють тіла та світи.
С. 165: У статті «Природа» свого «[Філософськоо] => Філософського словника» Вольтер добре підсумує цю ситуацію <…>
С. 181: Водночас потужні напрями думки прагнули пригальмувати те, що вважали безмірною зухвалістю прометеєвої [настанові] => настанови, адже остання хотіла піддати природу насильству за допомогою штучних засобів.
С. 181: Потрібно згадати, насамперед, філософську традицію, яка протистояла марній допитливості, що відвертала душу від турботи про [свої] => своє моральне життя.
С. 257: Водночас, чи не можемо ми сказати, [до] => що добра господиня Аристотеля стає трохи грайливою та примхливою <…>
С. 272: <…> а потім низку нещасливих історій Гіла, Пасіфаї, Атланта, про [метафорфозу] => метаморфозу Геліад, сестер Фаетона.
С. 289: Так само Роже Каюа у своїй «Узагальненій естетиці» зазначає, що те, що схеми, які він називає «природними приписами», тобто схеми, які породжують форми, є [нечсленними] => нечисленними.
С. 296: Цей рух коливання, ця звивиста лінія є лінією грації, адже вона є виразом відмови, що є [граційних] => граційним рухом.
С. 313: Натомість в інших [зображення] => зображеннях ми можемо побачити лише легкий натяк на розкриття таємниць, в них панує радше настанова поваги до природи.
С. 324: Вони потребують пояснення [однин] => один через одного.
С. 327: Ґьоте розповідає, що йому сподобалося у «Критиці здатності [суджена] => судження» Канта саме присутня тут аналогія між життям мистецтва та життям природи <…>