Цілком імовірно, що саме цю приховану у глибинах Істину мав на увазі Філон[154]. Ще до нього Ціцерон зближував ці дві сентенції, кажучи про філософів нової Академії, які пропонують суто апоретичну філософію та у такий спосіб відповідають тим, хто закидає їм, що у них немає нічого певного:
Що ж ми можемо зробити? І чи це наша провина? Це Природу потрібно звинувачувати, що вона, як каже Демокріт, повністю сховала Істину у безодні[155].
Складається враження, що Ціцерон каже: Природа Геракліта приховала Істину Демокріта у безодні. Нас цікавить, насамперед, як у Ціцерона, так і у Філона те, що у певній перспективі має місце ототожнення Природи та Істини. Обидві приховані і їх дуже важко відкрити.
Наприкінці своїх «Природних питань» Сенека запрошує нас зібратися із силами щоб присвятити себе відкриттю Природи та Істини:
Із величезними зусиллями ми могли б дістатися цієї безодні, в яку була поміщена Істина. Проте ми кволо шукаємо її лише на поверхні[156].
І справді, aletheia грецькою означає не стільки «істину» у сенсі відповідності думки та реальності, скільки «реальність» в онтологічному сенсі. І phusis може мати той самий сенс.
Використовуючи слово phusis для позначення Природи, яка створює істот, або звичайного життя природи, або природи якоїсь речі, або (у стоїчному сенсі) життя рослин, Філон, щойно мова заходить про екзегезу Біблії, починає розуміти під цим словом приховану реальність чи істину, яку потрібно знайти за буквальним розумінням за допомогою алегорії, бо ця реальність чи істина є безтілесною та, зрештою, божественною[157]. Наприклад, імена патріархів — Авраам, Ісаак та Яків — відсилають до «неявної реальності (phusis), набагато вищої за реальність чуттєвих об’єктів»[158], адже для Філона ці персонажі в алегоричний спосіб відповідають трьом основоположним елементам, які становлять доброчесність, що ними є вроджені схильності, теоретичне навчання та практичні вправи. Втім він каже про це прямо:
Сказане [у Біблії], не обмежується буквальним та наочним поясненням, а здається дає змогу зрозуміти якусь реальність (phusis), що її натовпу дуже важко пізнати, реальність, яку визнають ті, хто надає умосяжному перевагу над чуттєвим і здатен бачити[159].
Тут можна було б навіть перекласти phusis як «сенс» в опозиції до буквального значення. «Реальність» — це істинний «сенс». Аналогічний перехід маємо у латині, де слово res, яке означає «річ», «реальність», може також у деяких контекстах означати істинне значення слова[160]. Як би там не було, у перспективі алегоричної екзегези phusis швидше відповідає якомусь концептуальному змісту та якійсь безтілесній реальності. Протиставляючи sômata — тіла, pragmata — під цим терміном він має на увазі безтілесні реальності[161], — Філон вважає, що лише той здатен практикувати алегорію, «хто здатен розглядати безтілесні реальності (pragmata) окремо від тіл та в їхній оголеності». Можна припустити, що для Філона «природа» любить приховуватися, бо вона неприступна органам чуття, бо вона міститься у просторій царині безтілесного — від психічних реальностей до божественної реальності, а смертним її дуже важко пізнати.
Отже, Філонова алегорія дуже відрізняється від стоїчної. Якщо стоїчна алегорія виявляє, що міфи відповідають тілесним реальностям, тобто живим й одухотвореним, Філонова алегорія виявляє у біблійному тексті безтілесні реальності. Вона, таким чином, має платонівську інспірацію та анонсує алегорію неоплатоніків. Додамо, що цей рух думки від чуттєвого до умосяжного при прочитанні священного тексту є також духовною вправою, яку намагаються здійснювати християни, читаючи Біблію.
5
«Природа любить загортатися».
Міфічні та тілесні форми
Афоризм Геракліта знову цитуватимуть починаючи з кінця III ст. після Р.Х. Порфирій, учень Плотина, посилатиметься на нього, щоб виправдати вжиток міфу у «Тімеї» Платона, а також у спосіб, який здається нам парадоксальним, проте цілком зрозумілий з огляду на Порфирія, — для того, щоб захистити ритуали язичницької релігії. Гераклітова сентенція буде слугувати також апології язичництва у імператора Юліана та філософа Фемістія.
154
Аналогічна формула існує також в «Халдейських пророцтвах», фр. 183 de Places: «Істинне
156
Сенека, Природні питання, VII, 32, 4. Див. також: Сенека, Про доброчинність, VII, І, 5.: «прикрита, істина приховується в безодні». Природа та Істина були інтимно пов’язані вже в «Протрептику» Аристотеля, див.: Düring І. Aristotle on ultimate principles from nature and reality // Aristotle and Plato in the Mid-Fourth Century. — Göteborg, 1960. — P. 35—55.
160
Наприклад у Марія Вікторіна, Adversus Arium, II, 3, 49 (Mariu Victorinus. Traités théologiques sur la Trinité / Trad. P. Hadot. — T. I. — Paris, 1960. — P. 404—405).
161
Філон, De Abrahamo, § 236. Про значення