Це загортання, приховування Природи є низхідним рухом до дедалі більш матеріальної тілесності. Його потрібно розуміти з огляду на місце, яке визначає Душі світу та індивідуальним душам неоплатоністське бачення сукупності реальності. Від самого початку Душа світу та індивідуальні душі належали царині Ідей, вони були пов’язані з Ідеєю Життя. Ідеї є внутрішніми божественному Розумові та самі є окремими Розумами. Ці Форми-Розуми є внутрішніми одне одному, вони мислять самих себе та мислять Розум[176]. Неоплатоніки та сам Порфирій ніколи чітко не пояснюють, чому Душа світу та індивідуальні душі мають потребу загортатися у тіла. Скажімо так: внаслідок зменшення їхньої інтелектуальної активності вони більше нездатні виробляти Форми-Розуми, а виробляють лише чуттєві та матеріальні форми. У будь-якому разі можна сказати, що ця схильність до загортання пов’язана з поступовою деградацією, характерною для процесу походження істот з Єдиного. У Плотина, наприклад, ця деградація проступає вже на рівні того, що йде безпосередньо після вищого Принципу чи Єдиного. Присутність Єдиного еманує можливість існування, різновид умосяжної матерії, яка, повертаючись назад до Єдиного, стає Розумом. Конституюючи самого себе, Розум вчиняє сміливу дію; це завоювання свого власного буття, проте одночасно це послабленням висхідної єдності. Так само Душа світу та індивідуальні душі хотіли бути самі по собі, здобути власну автономію. Вони відділилися та віддалилися від Розуму, щоб спроектувати на матерію свої власні образи, ті відбитки їх самих, які є тілами.
2. Загортання Природи та виображення
Душа, на думку Порфирія, має вдягнути тіло, яке відповідає її психічним схильностям та рівню інтелекту[177]. Вона починає з приєднання до себе першого тіла, утвореного етером — найделікатнішим матеріальним елементом, чи «пневматичного» тіла, як каже також Порфирій, тобто утвореного з подиху (pneuma)[178]. Це перше тіло відповідає першому рівню деградації душі стосовно чистої духовності[179]. Виображення (phantasia) є чимось на кшталт дзеркала, в якому душа може побачити власний образ та образи вічних Форм, які вона інтелектуально споглядала раніше[180]. Виображення також тягне за собою народження простору, об’єму, відстані, зовнішності частин одна до одної, а отже обгортку душі[181].
Вдягнута у це перше тіло душа продовжуватиме рух вниз, тобто додавання до світлого та образного тіла, в міру зменшення своїх інтелектуальних здатностей та свого спуску крізь планети, нових обгорток, запозичених у астральної матерії. Ці різноманітні обгортки ставатимуть дедалі грубішими доходячи аж до видимого земного тіла.
Нормальним, первісним життям душі було життя духовне та безтілесне. У міру одягання у різні обгортки чистота її інтелектуальної діяльності зменшується. Вона починає потребувати образів. Ось чому ці послідовні обгортки, набуті душею під час її спуску у небесних сферах, в очах Порфирія, також є її смертями:
І вона [душа] не одразу здобуває тіло, прощаючись із чистою безтілесністю, але зазнає спочатку непомітного ушкодження. У міру тривалого віддалення від абсолютної чистоти її променисте тіло достигає й набрякає на кожній з небесних сфер, які самі є небесними об’єктами, відтак поступово вона вкривається особливою ефірною оболонкою, щоб, проходячи крок за кроком, мов сходинками, звикнути до оболонки з глини. Внаслідок чого, переживши стільки ж смертей, через скільки сфер проходить вона, потрапляє нарешті в цю, яку на Землі називають життям[182].
176
Плотин, Трактат 38 (VI, 7), 8—14 / Trad. P. Hadot. — Paris, 1988 (див. також Вступ до цього видання, р. 31—36).
178
Я не вдаюся тут до розгляду деталей викладу, який я здійснив у іншому місці (Hadot P. Porphyre et Victorinus. — Paris, 1968. — T. І. — P. 187, 197 n. 7, 332 n. 8) і який дає змогу реконструювати теорію образного тіла у Порфирія. Вже в 1913 році Бідез (Bidez J. Vie de Porphyre. — Gand, 1913. — P. 89 n. 1) окреслив її у загальних рисах. Див. також: Hadot І. Le problème du néoplatonisme alexandrin. — Paris, 1984. — P. 100—101. Розділ 29 «Сентенцій» Порфирія уточнює, що тіло з етеру відповідає розумній душі, сонячне тіло — уяві. Але Сінезій, під впливом Порфирія, твердить, що виображення є першим тілом душі. Для нашого розгляду досить констатувати, що виображення визначається як тіло душі.
179
Сінезій, Трактат про сни, 5, грецький текст та італійський переклад: Sinesio di Cirene. І sogni / Intoduzione, traduzione et commenta di D. Susanetti. — Bari, 1992. — P. 53.
180
Sheppard A. The Mirror of Imagination. The Influence of Timaeus 70 e ff. // Ancient Approaches to Plato’s “Timaeus”. Bulletin of Institute of the Classical Studies. University of London. Institute of Classical Studies. — 2003. — Supplément 78. — P. 203—212. Шепард демонструє, що цей образ заснований на уривку 71 е «Тімея».
181
З приводу Прокла див.: Charles A. L’imagination miroir de l’âme selon Proclus // Le néoplatonisme. Colloque international du CNRS, 1969. — Paris: CNRS, 1971. — P. 241—251.
182
Макробій, Коментарі…, І, XI, 12 / Пер. В. Андрушка зі змінами, укр. пер.: с. 51. Макробій насправді передає спільну думку неоплатоніків, а отже Порфирія, див. Порфирій, Сентенції, § 29.