Ми бачимо що Равесон (як і чимало сучасних філософів, коли вони цитують якісь тексти), повністю спотворює те, що Леонардо да Вінчі хотів сказати. На закінчення цього сюжету можна сказати: писати історію думки часто означає писати історію цілої низки непорозумінь.
II
ПОКРИВАЛО ПРИРОДИ
2
Від phusis до Природи
Ми щойно зазначили, що писати історію думки часто означає писати історію непорозумінь. Зокрема, коли афоризм Геракліта вперше процитують у грецькій літературі (а цього потрібно буде чекати майже п’ять століть), він отримає зовсім інший сенс аніж той, який ми запропонували і який видається нам коректним. В цей момент він означатиме: «Природа любить приховуватися».
Така інтерпретація пояснюється двома обставинами: насамперед, значення слова phusis відчутно змінилося[50] і, до того ж, за цей час з’явилася ідея таємниці природи. Тому афоризм цілком природно був витлумачений з огляду на цю нову ідею, якщо, звичайно, її поява не є наслідком тлумачення, якому піддавався афоризм Геракліта у різних школах, хоча ми не знаходимо жодних слідів його використання до Філона Александрійського, тобто практично до початку християнської доби. Ми не зможемо написати детальної історії цієї еволюції, проте спробуємо щонайменше показати, у який спосіб, припинивши означати процес зростання, слово phusis почало, зрештою, означати різновид ідеального персоніфікованого буття.
На самому початку, як ми вже бачили з приводу Геракліта, phusis означало або виражену дієсловом phuesthai (народжувати, зростати, рости) дію, або її результат. Найпростішим образом, який викликає в уяві це слово, на моє переконання був образ рослини: це одночасно рослина, що росте і рослина, що виросла. Таким чином, це слово виражає фундаментальне уявлення про спонтанне виникнення речей, про появу й прояв речей внаслідок цієї спонтанності. Проте потроху почали уявляти силу, яка продукує цей прояв. Саме цей несподіваний перехід від phusis-процесу до персоніфікованої phusis я хочу дослідити у цьому розділі. Уточнення щодо еволюції поняття природи у різні епохи тієї історії, яку ми розповідатимемо, будуть поставати потім упродовж усієї нашої оповіді.
1. Від відносного до абсолютного вжитку
У своєму першому вжитку, який датується VIII ст. до Різдва Христового, в «Одіссеї»[51] слово phusis вказує швидше на результат росту. Гермес показує Одіссею, щоб він міг впізнавати та використовувати проти чар Кіркеї, вигляд (phusin) «зілля життя» — чорний корінь та білий цвіт, — яке боги, каже він, називають «молі». Цей «вигляд» є окремою й визначеною формою, наслідком процесу розвитку природи.
У своїх перших вжитках слово phusis супроводжується родовим відмінком: народження чогось, вигляд чогось. Інакше кажучи, поняття завжди стосується якоїсь загальної чи окремої реальності. Емпедокл каже, як ми бачили, про народження (phusis) речей[52], Парменід, своєю чергою, — про народження етеру:
Ти пізнаєш народження (phusin) етеру та всіх знаків, що містяться в етері, величні витвори блискучого сонця та їхнє походження, блукаючі витвори місяця та їхнє походження (phusin)[53].
50
Про цю проблему див. важливу статтю: Bremer D. Von der Physis zur Natur. Eine griechische Konzeption und ihr Schicksal // Zeitschrift für philosophische Forschung. — 1989. — N. 43. — S. 241—264; книгу: Naddaf G. L’origine et l’évolution du concept grec de
53
Парменід, фр. 10; Dumont, р. 266. Запропонований тут переклад відрізняється від перекладу Дюмона і дотримується інтерпретації Ф. Гайнімана: Heinimann F. Nomos und Phusis. Herkunft und einer Antithese im griechischen Denken des 5.Jahrhunderts. — Darmstadt, 1978. — S. 90.