У гіппократівських трактатах з медицини, які датуються V ст. до Р.Х., слово phusis часто вказує на притаманну пацієнтові будову тіла, яка дається йому від народження. Це значення потроху розширюється у тих самих трактатах до власних характеристик істоти, до її первісного та оригінального, а отже нормального способу буття — це те, чим вона є «від народження», що є для неї вродженим, — або ще до матерії, з якої утворений якийсь орган, або зрештою до організму, як наслідку росту[54].
У Платона та Аристотеля phusis у родовому відмінку зрештою почне означати те, що ми називаємо природою якоїсь речі, її сутністю. Подекуди слово навіть втрачатиме будь-який сенс та зводитиметься до перифразу, наприклад у Платона phusis apeirou дорівнюватиме apeiron, «безконечному»[55].
Починаючи з V ст., зокрема у софістиці, у «Corpus Hippocraticum», потім у Платона та Аристотеля починають з’являтися абсолютні вжитки слова phusis. Phusis більше не буде формою чогось, а позначатиме назагал та абстрактним чином процес формування чи його наслідок. У VI ст., зокрема у Геракліта, також знаходять подібний вжиток, проте його значення не зовсім ясне. На початку свого твору Геракліт визначає свій метод як поділ будь-якої реальності kata (тобто відповідно до…) phusin[56]. Вочевидь, тут ідеться або про процес реалізації будь-якої реальності, або про його наслідок, відтак метод полягає у виявленні збігу протилежностей, які вона містить. До того ж, не можна бути абсолютно впевненим щодо фрагменту 123, про який ми вже говорили, чи народження, виникнення, що протиставляються зникненню, розглядаються у ньому у загальний спосіб чи у зв’язку з якоюсь певного річчю.
Це узагальнення і ця абстракція слова phusis здійснювалися тоді, коли мали на меті схарактеризувати об’єкт досліджень філософів — попередників софістичного і сократичного рухів. Наприклад, гіппократівський трактат «Давня медицина», написаний імовірно наприкінці V ст. до н.е.[57], нападає на лікарів, які були під впливом цих філософів:
Деякі лікарі та учені проголошують, що неможливо пізнати медицину, якщо не знаєш, що таке людина […] і промови цих людей відповідають спрямуванню філософії, зокрема Емпедокла й інших, що писали про phusis, звертаючись до самого походження, про те, що таке людина, у який спосіб вона утворилась на початку та з яких елементів коагульована[58]. Проте я вважаю, що все, що сказали або написали про природу (peri phuseôs) ці вчені чи лікарі, має стосунок радше до мистецтва живопису, аніж до мистецтва медицини, я вважаю, що для того, щоб мати точні відомості про природу, не існує іншого джерела, окрім медицини. І це знання можна набути повного мірою тоді, коли коректно осягають саму медицину в усій її цілісності […] я хочу сказати, цю historia, дослідження, яке вимагає точного знання того, чим є людина, причин її утворення і всього решта[59].
Продовження тексту показує, що природу людини можна пізнати, тільки уважно спостерігаючи впливи харчування й фізичних вправ на людське тіло.
Автор трактату, таким чином, протиставляє себе тим, хто намагається заснувати медицину на загальній та глобальній теорії людини, що розглядає її у цілісності процесів «природи» та надихається філософією досократиків (як її сьогодні називають). Втім слово «природа», вжите тут у абсолютному сенсі, позначає, як видно з контексту, не всесвіт як ціле, а швидше природний процес, функціонування речей у якийсь загальний спосіб, зв’язок між причиною й наслідком, аналіз причинності. Отже, якщо автор трактату каже, що Емпедокл та інші писали peri phuseôs, то це означає не «про природу в цілому», а «про утворення взагалі», розуміючи «утворення» одночасно в активному й пасивному сенсах, як процес, завдяки якому окремі речі народжуються, зростають та помирають, та як устрій, що є наслідком цього процесу. Це поняття «утворення» є не стільки об’єктом, галуззю реальності, скільки методологічною програмою. Досліджувати його означає вивчати походження якоїсь окремої речі, намагатися дослідити її причини, конкретні процеси, які пояснюють її походження. Цей метод підхоплює Аристотель, модифікувавши водночас поняття phusis, яке він відмовиться ототожнювати з суто матеріальним процесом. Він описує його наступним чином: «найкраще починати розгляд» «розглядаючи, яким чином утворюються предмети спочатку»[60]. Зрештою пізніше цей метод буде одним з підходів до таємниць природи.
54
Будова тіла: Хвороби, II, 3, 55, 3; Перебіг гострих хвороб, 35, 43, 78, 4; Місця в людині, II, 1. — Нормальний стан, природний стан: Про бачення, V, 2; Місця в людині, XVII, 1: про філософський концепт
57
Jouanna J. Introduction // Hippocrate L’ancienne médecine / Ed. et tr. J. Jouanna. — Paris, 1990. — P. 85.
58
Про коагуляцію див. прим. Ж. Жуанни (Hippocrate L’ancienne médecine / Ed. et tr. J. Jouanna… — P. 146).
60
Див. місце, де йдеться про близькість з Емпедоклом: Hippocrate L’ancienne médecine / Ed. et tr. J. Jouanna… — P. 209, a також: Hippocrate L’ancienne médecine / Ed. et tr. A.-J. Festugière. — Paris, 1948. — P. 60.