— То ти, Піфагоре?
— Я, учителю…
— Йди сюди. Я чекаю. Ніхто не бачив тебе?
— Ні.
— Сідай ось тут. Обережніше. Гребтимеш. А я — на кермі.
— А назад… Хто допоможе тобі назад?
— Сам догребу. Море спокійне. Не хочу, щоб хто-небудь знав. Так надійніше.
Невеликий човник загойдався на воді, Піфагор кинув у ніс човна згорток із вбранням, сів до весел.
— Ми втрапимо?
— Не турбуйся. В морі нас чекають.
— Чий корабель?
— Дельфійського купця. Пливе до Геліополіса. Якраз добре. Я йому заплатив як слід, не турбуйся. І тобі дещо залишив…
— Гермадамасе, як мені дякувати тобі?
— Менше дякуй, греби сильніше.
В голосі учителя чути нотки суму, вони прориваються крізь удавану бадьорість.
— Ага. Ще одне, синку… Маю листа для тебе…
— Що за лист?
— Від Ферекіда. До єгипетського царя Амазіса. Мудрець просить, щоб цар допоміг тобі стати учнем жерців.
— І це допоможе? — із сумнівом запитав Піфагор.
— Ще й як! Ферекід близько знайомий з Амазісом. Фараон вельми культурна людина.
— Може, й так. Але жерці мають свої закони й звичаї.
— Сподіваймося на краще. Візьмеш листа, він на пергамені, написаний незмивною охрою, у воді не зіпсується. Зашиєш пергамен у туніку, щоб не пропав. Гроші — теж. Жаль, що не можна заграти, хотілося б ще мені послухати твою пісню.
— Як повернуся, учителю, то заспіваю.
— Коли це буде, Піфагоре?
Учень мовчав, тільки хлюпала під веслами вода та дзвінко падали краплі.
— Які довгі путі на землі, — тихо мовив Гермадамас. — Минає ціле життя, а здається, що промайнув один день. Вже вечір, а там — ніч. Ніч смерті. Що після неї? Ніхто не скаже. А за день нічого не встиг здійснити.
— Треба так, як вояки, котрі штурмують фортецю, — озвався Піфагор. — Підставляти спину тим, що йдуть за тобою. Щит до щита, спина до спини.
— Прекрасна думка, — підхопив Гермадамас. — Але ж це важко зробити. Майже неможливо. Знання розсіяне в потаємних братерствах, мудреці та жерці охороняють його не лише від народу, але й від інших пізнаючих…
— Але чому? Чому?
— Не відаю. Ти дізнавайся, Піфагоре. Може, тобі пощастить проникнути в цю таємницю. Тихше!.. Здається, чути поклик. О, чуєш? Чайка кричить. То наш купець. Умовний знак. Вже близенько…
Гермадамас притулив долоні до рота, теж жалібно крикнув. Піфагор усміхнувся: ніколи б не подумав, що старий учитель так гарно імітує пташині крики.
Корабель виринув з імли несподівано, як привид. В непевному світлі смолоскипа маячили темні постаті. З борту скинули мотузяну драбину. Гермадамас схопився за неї, зупинив човна. Понишпоривши, дістав невеликий згорток.
— Ось візьми листа й гроші. Заховай…
— Де ж твій шукач, Гермадамасе? — пролунав звучний голос згори. — Дай глянути на нього!
— Ще хвилинка. Дай попрощатися. Ви скоро рушаєте?
— Незабаром. Вже повіває борей. Має бути славна погода. Тобі слід якнайшвидше вернутися.
— Прощавай, синку. — Гермадамас обійняв Піфагора, схлипнув. — Чи побачу я ще тебе, мій друже? Частка мого серця одривається нині, можу сказати це відверто, не соромлячись. Ну, йди, хай боги бережуть тебе!
Піфагор зазирнув у обличчя вчителя, очей старого не видно було, тільки темні провалля, а в глибині їх — полиск сльози. Сіра імла, невиразні тіні, тиша і привид корабля у примарному морі. Все, як уві сні. А може, це і є сон?
— Прощай, учителю, батьку, — прошепотів юнак, цілуючи Гермадамаса в суху, гарячу щоку. — Буду живий — повернуся, знайду тебе. Не для себе шукаю світло. Так і знай…
Він взяв свій згорток, поліз по хисткій драбині вгору. З борту підхопили попід руки, допомогли. Високий чорнобородий купець, закутаний в широкий плащ, поплескав юнака по плечу, дружньо усміхнувся.
— Тут всі свої, будь як дома.
Піфагор перехилився через борт. Маленька постать внизу замахала руками, зникла в тумані. Все, нічого не видно. Моторошна безмовність. Серце холодне, як крижинка. Звідки той холод, чому полонив так зненацька душу? Може, то рвуться струни дитинства, тріскають назавжди? Незримі, сердечні струни…
Купець обняв Піфагора за плечі.
— Ходімо, я покажу твій куток. Спочинеш. Ти, певно, не спав цієї ночі?
— Ні, але й спати не хочеться.
— Треба. Шлях неблизенький. Незабаром — світання. Чуєш, борей міцнішає. Пора напинати вітрила.