— Усе гаразд, — посміхнувся Антон дівчині, але помітив, що їй не сподобалося це. Помітив, що дівчина бачить у ньому такого собі чоловічого шовініста, поблажливого до молодої колеги. А вона була всього лише студенткою. Господи, їй би краще повчитися в досвідчених колег під час цієї практики. Він почав переминатися з ноги на ногу, не знаючи, як гідно вийти з цієї ситуації. Вона заговорила першою.
— Як я уже казала, з усіма правилами й розпорядженнями я вже ознайомилась. А вас, мабуть, дома рідні зачекалися.
Антон удавано розглядав свій стаканчик із кавою. Звідки їй відомо про його сімейний стан? Чи вона на щось натякає? Може, на його близьке знайомство із Моною? На те, що він пару разів підвозив її додому після зміни і що цим не обмежився?
— У вас на сумці наклейка з ведмедиком, — з усмішкою пояснила вона.
Він знову припав до стаканчика. Потім прочистив горло:
— Час у мене є. А це — перша твоя зміна, і ти б могла скористатися нагодою й розпитати мене про щось. Адже у правилах та розпорядженнях не про все пишуть, — він переніс вагу на другу ногу, сподіваючись, що вона тепер нарешті його почула й зрозуміла весь підтекст.
— Як скажете, — легко погодилася вона із тією дратівливою самовпевненістю, якою так виділяються усі двадцятирічні молодики й дівчата. — Наш пацієнт — хто він?
— Не знаю. Це й у правилах написано. Він — анонім і має лишатися таким і надалі.
— Але щось вам, напевно, все одно відомо?
— Звідки ти взяла?
— Мона. До людей не звертаються на ім’я, якщо ви незнайомі й ніколи до цього не спілкувалися. То що вона вам розказала?
Антон Міттет окинув дівчину оцінливим поглядом. А вона приваблива, чого вже душею кривити. Утім, не можна сказати, що, дивлячись на неї, відчуваєш якесь тепло чи особливу чарівність. Як на його смак, молода колега була надто струнка. Неохайне волосся, верхня губа трохи відкрита так, що видно двійко передніх зубів. Але вона приваблива своєю юністю. Він напевне знав, що під цією чорною уніформою ховається струнка й підтягнута фігура. Цікаво, якби він розказав їй щось про це завдання, то лише тому, що підсвідомо розраховував на те, що це підвищить його шанси затягти її до ліжка на якусь соту відсотка? Чи він зробив би це тому, що такі дівчата, як Сільє, вже років через п’ять зазвичай стають інспекторами або детективами? Вона стане його босом, а він так і лишиться простим офіцером на самісінькому низу кар’єрної драбини, бо Драмменська справа завжди нагадуватиме про себе, лишившись темною плямою на його репутації.
— Замах на вбивство, — зізнався Антон. — Він утратив багато крові. Кажуть, у нього й пульсу було майже не чутно, коли його сюди привезли. Пролежав у комі весь цей час.
— А нащо охорона?
Антон знизав плечима.
— Потенційний свідок. Якщо виживе.
— Що йому може бути відомо?
— Щось про торгівлю наркотою. На дуже високому рівні. Якщо оклигає, то зможе допомогти спіймати декількох дуже важливих торговців героїном в Осло. А ще розкаже, хто намагався його вбити.
— То наші вважають, що вбивця може повернутися і довести почате до кінця?
— Якщо дізнаються, що він ще живий, — так. Саме тому нас сюди й приставили.
Вона кивнула:
— А шанси вижити у нього є?
Антон похитав головою:
— Вони певні, що зможуть утримати його в такому стані ще декілька місяців, але ймовірність того, що він зуміє оговтатися, дуже мала. І все-таки… — Чоловік знову переніс вагу на іншу ногу, почуваючись незручно під її пильним поглядом. — А до того часу нам доведеться наглядати за ним.
Антон Міттет подався вниз якийсь спустошений, зійшов сходами від приймального передпокою та опинився на вулиці посеред осінньої ночі. Вже усівшись до припаркованої біля шпиталю автівки, він почув, що в нього дзвонить мобільний.
Телефонували з дільниці.
— Марідален, убивство, — повідомив нуль-один. — Знаю, твій робочий час уже скінчився, але на місці злочину потрібна допомога, а ти ж уже у формі…
— До котрої доведеться працювати?
— Максимум за три години будеш вільний.
Антон сидів ошелешений. Останнім часом керівництво всіма правдами й неправдами намагалося обійтися без викликів поліцейських на роботу в понаднормовий час. Жорсткі правила разом із складностями із бюджетом не дозволяли подібних відхилень від графіка виключно з практичних міркувань. Шосте чуття підказувало йому, що це — не просто якесь звичайне вбивство. Він сподівався, що хоч не знайде там трупа дитини.