— Я бачила, як ти стояла там, на вулиці, — сказала Ракель.
— Так. Мені потрібно було добре подумати. І набратися мужності.
Ракель відчула, як її лють змінила адресата: від закоханої дівчини із занадто відкритим поглядом, що заплуталася, вона перекинулася на Харрі. Він не сказав їй ні слова! Але чому?
— Добре, що ти прийшла, Сільє. Але тепер тобі, напевно, час іти.
Сільє кивнула і підвелася.
— У моїй сім’ї були випадки захворювання на шизофренію, — сказала вона.
— Он як? — вимовила Ракель.
— Так. Мені здається, я не зовсім нормальна, — і додала грайливим тоном: — Але це зовсім не страшно.
Ракель провела її до дверей.
— Ви більше мене не побачите, — пообіцяла Сільє, стоячи на сходинках ґанку.
— Бувайте, Сільє.
Ракель стояла у дверях, склавши руки на грудях, і дивилася услід дівчині, що біжить по двору. Цікаво, чому Харрі нічого їй не сказав? Думав, що вона йому не повірить? Що, незважаючи ні на що, їх знову накриє тінь недовіри?
Пізніше прийшла наступна думка: а чи повинна була з’явитися ця тінь недовіри? Наскільки добре вони знають одне одного? Наскільки добре одна людина може знати іншу?
Одягнена в чорне фігурка з танцюючим світлим хвостиком щезла задовго до того, як розтанув звук кроків кросівок по гравію.
— Він викопав її, — сказав Бйорн Гольм.
Руар Мідтстюен сидів, схиливши голову і почухуючи потилицю, на якій короткі волосинки дибилися, як щетина гребінця. Настала темрява, ніч безшумно наповзла на них, що мовчки сиділи у світлі фар автомобіля Мідтстюена. Коли Мідтстюен нарешті заговорив, Бйорну довелося нахилитися до нього, щоб розчути його слова.
— Моє єдине… Єдиноутробне… — він кивнув. — Він просто зробив те, що повинен був зробити.
Спочатку Бйорн подумав, що недочув. Потім — що Мідтстюен, напевно, неправильно висловився, він не це хотів сказати, що одне слово замінилося, випало або опинилося не на тому місці в реченні. Та все ж речення було таким ясним і зрозумілим, що звучало цілком природно. Кат поліцейських просто зробив те, що повинен був зробити.
— Принесу інші квіти, — сказав Мідтстюен, піднімаючись.
— Звичайно, — відповів Бйорн, роздивляючись маленький букетик, що лежав край дороги.
Його співрозмовник сховався за автомобілем. Слухаючи, як відчиняється багажник машини, Бйорн думав про слово, яке вжив Мідтстюен. "Моє єдине…. Моє єдиноутробне дитя". Це нагадувало про конфірмацію і про слова Еуне, що вбивця вважає себе Богом. Мстивим Богом. Але Бог ще й жертвував. Пожертвував свого власного сина. Розіпнув його на хресті. Виставив на огляд натовпу. Натовп дивився на нього і уявляв собі його страждання. Як сина, так і батька.
Бйорн уявив собі Фію Мідтстюен, яка сиділа, спалена, на стільці. "Моє єдиноутробне". Двоє. Чи троє. Їх було троє. Як же священик називав це?
З багажника донісся дзенькіт, і Бйорн подумав, що квіти, напевно, лежать під чимось металевим.
Трійця. От як. Третім був Святий Дух. Примара. Демон. Той, кого вони ніколи не бачили, чий образ лише час від часу прослизав у Біблії і знову зникав. Голова Фії Мідтстюен була пристебнута до водопровідної труби, щоб вона не впала, щоб труп її був виставлений на огляд. Як розп’яття.
За спиною у Бйорна Гольма почулися кроки.
Як принесений в жертву, розіпнутий своїм власним батьком. Тому що так було вгодно історії. Як сказав Мідтстюен?
"Він просто зробив те, що повинен був зробити".
Харрі роздивлявся Меган Фокс, чиї прекрасні контури тілесного кольору тремтіли на екрані. Вона теж не відводила від нього погляду. Посмішка не покидала її губ. Тіло вабило. Він узяв пульт і вимкнув телевізор. Меган Фокс зникла, але залишилася. Силует кінозірки віддрукувався на плазмовому екрані.
Її немає, але вона тут.
Харрі оглянув спальню Трульса Бернтсена, а потім підійшов до шафи, де, як йому було відомо, Бернтсен зберігав свої улюблені іграшки. Теоретично там би вистачило місця для однієї людини. Харрі не випускав з рук "Одесу". Він підкрався до шафи, притиснувся до стіни, відчинив дверці лівою рукою і побачив, як усередині автоматично ввімкнулося світло.
Більше нічого не сталося.
Харрі заглянув досередини і тут же відскочив, але встиг побачити те, що хотів. Усередині нікого не було. Тоді він підійшов до дверей.
Трульс відновив те, що забрав Харрі, коли був тут минулого разу: куленепробивний жилет, протигазову маску, МР-5, рушницю. Пістолети були тими ж, що й тоді, наскільки він пам’ятав. Тільки в середині стенду на місці, обведеному контуром, був відсутній один з пістолетів.
Якщо Трульс Бернтсен дізнався, що Харрі йде до нього, і зрозумів, для чого, він що, схопив пістолет і втік із квартири? Не потурбувавшись замкнути двері і вимкнути телевізор? Чому в цьому випадку він просто не влаштував засідку в квартирі?
Харрі обшукав усю квартиру і переконався, що там немає жодної живої душі. Перевіривши кухню і вітальню, він зачинив двері, неначе пішов з квартири, і всівся на шкіряний диван, стискаючи в руках зняту із запобіжника "Одесу". З цього місця йому було видно двері в спальню, але побачити його через замкову щілину було неможливо.
Якщо Трульс усередині, то з них двох у гіршому стані опиниться той, хто першим виявить себе. Усе було готово для довгоочікуваної дуелі. І Харрі став чекати, не рухаючись, спокійно, глибоко і беззвучно дихаючи, терпляче, як леопард.
Тільки через сорок хвилин, упродовж яких нічого не сталося, він увійшов до спальні.
Харрі сів на ліжко. Чи не зателефонувати Бернтсену? Це попередить його, але, судячи з усього, він уже зрозумів, що Харрі на нього полює.
Харрі вийняв телефон і включив його, почекав, поки він підключиться до Мережі, і набрав номер, який вивчив ще до того, як пару годин тому поїхав з Хольменколлен.
Він почекав три гудки, йому ніхто не відповів, і Харрі роз’єднався.
А потім він подзвонив Торкільдсену з телефонної компанії. Відповідь прозвучала за дві секунди:
— Чого тобі треба, Холе?
— Пошук по базових станціях. Трульс Бернтсен. У нього поліцейський робочий телефон, так що він майже напевно абонент вашої Мережі.
— Ми не можемо продовжувати спілкуватися у подібний спосіб…
— Це офіційний поліцейський запит.
— Тоді роби за процедурою. Зв’яжися з поліцейським юристом, направ запит начальникові кримінальної поліції і передзвони нам, коли отримаєш дозвіл.
— Це терміново.
— Слухай, я не можу продовжувати надавати тобі…
— Йдеться про вбивства поліцейських, Торкільдсене.
— У такому разі отримання дозволу забере кілька секунд, Харрі.
Харрі тихо вилаявся.
— Пробач, Харрі, але мені потрібно думати про те, щоб мене не зняли з посади. Якщо з’ясується, що я перевіряю переміщення співробітників поліції без дозволу… Чому ти не можеш його отримати?
— До побачення.
Харрі роз’єднався. На його телефоні було два пропущених виклики і три текстових повідомлення. Напевно, їх відправили, коли апарат був вимкнений. Він по черзі прочитав їх. Перше було від Ракелі.
Намагалася дзвонити. Удома. Приготую смачне, якщо скажеш, коли повернешся. У мене для тебе сюрприз, який мріє обіграти тебе в Тетріс.
Харрі перечитав повідомлення. Ракель приїхала додому. З Олегом. Його першим бажанням було негайно кинутися в машину, забувши про цей план, тому що він вчинив помилку, він не повинен зараз знаходитися тут. І в той же час він розумів: це усього лише перше бажання. Спроба уникнути неминучого.
Друге повідомлення прийшло з номера, який він не упізнав:
Я маю поговорити з тобою. Ти вдома? Сільє Г.
Він стер повідомлення. Номер, з якого надійшло третє повідомлення, він упізнав миттєво.
Думаю, ти мене шукаєш. Я знайшов розв'язання нашої проблеми. Приїжджай на місце вбивства Г., як тільки зможеш. Трульс Бернтсен.