Стіан відстебнув черевики від лиж і попрямував до дверей. Трохи згинаючи коліна й притискаючи п’яти до задньої частини черевиків, він намагався ігнорувати бурхливий пульс.
Господи, і що ж він чекав побачити? Кривавицю й грязюку? Примар?
Стіан просунув руку у дверний отвір, знайшов вимикач і клацнув.
І втупився в освітлене приміщення.
На нефарбованій дерев’яній стіні на цвяху висіла дівчина. Вона була майже гола, тільки жовте бікіні прикривало так звані «стратегічні» частини її засмаглого тіла. Надворі стояв грудень, а календар, на якому була зображена красуня, був торішній. Одного тихого вечора кілька тижнів тому Стіан дрочив перед цією фотографією. Вона була досить сексуальна, але ще більше Стіана збуджували дівчата, що рухалися повз будку до підйомника. Його збуджував сам факт, що він сидів, затискуючи в руці твердий член, на відстані усього півметра від них. Особливо привабливими йому здавалися дівчата, що їхали на підйомнику поодинці: вони охоплювали тверду штангу ногами, а потім стискали її стегнами. А сидіння підйомника піднімали їхні сідниці. Спини їх вигиналися, коли натягнута між канатом і сидінням пружина стискалася і відвозила їх від нього, з його поля зору, на верхню точку траси.
Стіан увійшов до будки. Поза всяким сумнівом, тут хтось побував. Пластмасовий перемикач, яким приводився в рух механізм підйомника, був зламаний. Дві його половинки валялися на підлозі, а з приладової дошки стирчав тільки металевий штир. Стіан взявся за холодний штир великим і вказівним пальцями й спробував його повернути, але той просто вислизнув з руки. Він підійшов до маленького електрощитка в кутку приміщення. Металеві дверці були замкнуті, а ключа, що зазвичай висів на мотузочку на стіні поряд із щитком, не було. Дивно. Стіан повернувся до приладової дошки і спробував відірвати пластмасові ручки від перемикачів світла й музики, але незабаром зрозумів, що може тільки поламати їх, бо вони були міцно приклеєні або припаяні до штирів. Йому треба було чимось щільно обхопити металевий штир, плоскогубцями або чимось подібним. Коли Стіан висував шухляду із столу, що стояв біля вікна, у нього з’явилося передчуття. Таке ж передчуття, яке було у хлопця, поки він котився в темряві гірським схилом. Він відчував те, чого не міг бачити, — що там, у темряві, хтось стоїть і дивиться на нього.
Він підвів очі.
І побачив обличчя з величезними, широко розплющеними очима.
Своє власне обличчя, свої власні, сповнені жаху очі в подвійному дзеркальному відображенні в шибці.
Стіан зітхнув із полегшенням. Дідько, як же легко його злякати!
Але потім, коли серце його знову почало битися й він опустив погляд у шухляду столу, йому здалося, що око його зафіксувало рух ззовні — хтось покрокував управо, зникаючи з його поля зору. Стіан знову підвів очі. Він, як і раніше, бачив тільки власне відображення. Але не подвійне, як минулого разу. Чи все-таки подвійне?
У Стіана завжди була занадто буйна фантазія. Саме так сказали Маріус та Хелла, коли він повідав їм, що збуджується від думок про знівечену дівчину. Не через те, що її зґвалтували і вбили, це й їжаку зрозуміло. Швидше, від думок про зґвалтування взагалі. Але передусім він думав про те, що вона була дуже гарною, тендітною й витонченою, так би мовити. Що вона була тут, у будці, гола, з членом у піхві, і все таке… так, думки про це збуджували його. Маріус сказав йому: «Ну, ти просто схибнутий…», а кретин Хелла почав, звісно, розпускати плітки, і коли його плітки дійшли до Стіана, то виявилось, що Стіан був не проти й сам взяти участь у тому зґвалтуванні. «Ось тобі й друг», — подумав Стіан, порпаючись у шухляді. Картка для підйомника, печатка, подушечка для печатки, ручки, скотч, ножиці, фінський ніж, пачка квитанцій, шурупи, муфти. От чорт! Він поліз до наступної шухляди. Ні плоскогубців, ні ключа. І раптом до нього дійшло, що йому потрібно усього лише знайти стійку з кнопкою екстреної зупинки підйомника, яку вони зазвичай встановлювали в снігу перед будкою, щоб у разі виникнення небезпеки черговий міг швидко зупинити підйомник, натиснувши на червону кнопку на стійці. І нею постійно користувалися: то дитину вдарить сидінням по голові, то новачок гепнеться з сидіння, відкинувшись назад, але встигнувши при цьому міцно учепитися за канат, і його потягне вгору разом із підйомником. Чи який-небудь ідіот вирішить похизуватися й зачепиться коліном за штангу, щоб устигнути швидко попісяти, поки підйомник їхатиме над лісом.
Стіан понишпорив по шафах. Метрова металева стійка, схожа на лом, загострена з одного кінця, щоб її можна було легко встромити в заледенілий сніг, що злежався, мала стояти на видному місці. Хлопець відсунув загублені кимось рукавички, шапки і лижні окуляри. Наступна шафка — пожежний щит. Відра для миття підлог і ганчірки. Аптечка для надання першої допомоги. Кишеньковий ліхтарик. А от стійки немає.
Звичайно, вони могли забути занести стійку в будку перед тим, як замкнути її у кінці робочого дня.
Він узяв ліхтарик, вийшов на вулицю і обійшов навколо будки.
Стійки ніде не було. Дідько, її що, поцупили? А картки для підйомника лишили? Стіану почулися якісь звуки, він обернувся до узлісся й спрямував промінь ліхтарика на дерева.
Птах? Білка? Траплялося, сюди забредали лосі, але вони не ховалися від людей. Якби ж лише йому вдалося вирубати цей чортів підйомник, тоді він почувався б набагато краще.
Стіан знову зайшов у будку, зазначивши, що у приміщенні почувається набагато комфортніше. Він підняв з підлоги два уламки пластмасової ручки, ухопив ними металевий штир і спробував повернути, але уламки просто роз’їхалися.
Він подивився на годинник. Скоро північ. Йому дуже хотілося дограти партію в гольф-клубі «Августа» перед тим, як лягти спати. Він подумав навіть зателефонувати голові. От лихо, всього лише й потрібно було, що повернути металевий штир на півоберта!
Голова його автоматично відкинулася назад, а серце завмерло.
Усе сталося так швидко, що він не був упевнений, чи бачив це насправді. Але що б то не було, це був не лось. Стіан став набирати номер голови, але у нього так тряслися руки, що він кілька разів помилився, перш ніж набрав правильний номер.
— Слухаю.
— Це Стіан. Хтось відкрив будку і розламав перемикач, а стійки для кнопки екстреної зупинки ніде немає. Мені не відключити підйомник.
— Електрощит…
— Замкнений, і ключа немає.
Голова тихо вилаявся й засмучено зітхнув:
— Залишайся там, я їду.
— Прихопіть плоскогубці або щось таке.
— Плоскогубці і щось таке, — повторив голова, не приховуючи презирства.
Стіан уже давно помітив, що повага голови була прямо пропорційна показаним спортивним результатам. Він засунув телефон у кишеню і знову виглянув у пітьму. І йому сяйнула думка, що поки у будці горить світло, його прекрасно видно усім, хто знаходиться ззовні. Стіан піднявся, зачинив двері і погасив світло. Почекав. Кабінки підйомника з порожніми сидіннями, що спускалися донизу в нього над головою, здавалося, прискорювалися, завертаючи, і знову починали шлях нагору.
Стіан моргнув.
Чому він не подумав про це раніше?