Зі свого місця він не бачив ніяких слідів злому ні на дверях з трьома замками, ні на ґратах на вікнах.
Звичайно, необов’язково "фіат", що стояв на вулиці, належав Арнольду Фолкестаду, "фіати" є в багатьох. Але Харрі провів рукою по капоту тієї машини. Він був ще теплий. Харрі кинув власну машину прямо посеред дороги.
Він побіг під деревами до заднього фасаду будинку.
Почекав, прислухався. Нічого.
Він прокрався впритул до стіни будинку, витягнувся, зазирнув у вікна, але нічого не побачив, окрім темних кімнат.
Харрі пішов далі навколо будинку, поки не дістався до освітлених вікон кухні й вітальні.
Він устав навшпиньки і зазирнув усередину, потім знову сів, притиснувся спиною до грубих колод і зосередився на диханні. Адже дихати йому було необхідно. Йому слід було потурбуватися про те, щоб у мозок надходив кисень і щоб мозок працював швидко.
Фортеця. І яке від неї пуття?
Він захопив їх.
Вони були там.
Арнольд Фолкестад. Ракель. І Олег.
Харрі зосередився, згадуючи щойно побачене.
Вони сиділи в передпокої, навпроти вхідних дверей.
Олег — на стільці, встановленому посеред кімнати, Ракель — прямо за ним. У Олега в роті був білий кляп, а Ракель прив’язувала його до спинки стільця.
За кілька метрів позаду них, потопаючи в кріслі, сидів Арнольд Фолкестад з пістолетом у руці і віддавав жінці команди.
Деталі. У Фолкестада був стандартний поліцейський "Хеклер-кох". Надійний, осічки не дасть. На столі у вітальні лежав мобільний телефон Ракелі. Здається, ні в кого з них поки немає ніяких ушкоджень.
Чому…
Харрі відігнав цю думку. Зараз цьому не місце, для "чому" немає часу, він повинен думати, як зупинити Фолкестада.
Він уже зробив висновок, що під цим кутом не зможе вистрелити у Фолкестада, не ризикуючи потрапити в Олега чи Ракель.
Харрі зазирнув у вікно і знову сів.
Ракель скоро закінчить свою роботу.
І скоро Фолкестад почне свою.
Харрі помітив кийок, притулений до книжкової шафи поряд із кріслом. Скоро Фолкестад понівечить Олегу обличчя так само, як і всім іншим. Хлопцеві, який навіть не служить у поліції. А Фолкестад повинен думати, що Харрі вже мертвий, так що помста виключається. Чому ж… стоп!
Треба подзвонити Бйорну, щоб перенаправити сюди "Дельту". Вона знаходиться в лісі зовсім в іншій частині міста. Їм може знадобитися три чверті години. От дідько! Ні, доведеться діяти самому.
Харрі запевнив самого себе, що в нього є час.
Що в нього є декілька секунд, можливо, хвилина.
Але він не зможе створити ефект несподіванки, якщо спробує вдертися через двері з трьома замками. Фолкестад почує його і підготується задовго до того, як він виявиться усередині, і стоятиме, приставивши пістолет до голови одного з них.
Швидко, швидко! Що-небудь, хоч що-небудь, Харрі!
Він дістав мобільник і хотів послати смс Бйорну, але пальці його не слухалися, вони застигли, втратили чутливість, неначе доступ крові до них припинився.
Не зараз, Харрі, не замерзай. Це звичайна робота, це не вони, це… жертви. Безликі жертви. Це та, з ким ти збирався одружуватися, і той, хто називав тебе татком, коли був маленьким і так втомлювався, що забувався важким сном. Той, кого ти не хотів розчаровувати, але про чий день народження іноді забував, і цей, тільки цей маленький факт міг довести тебе до сліз, і ти перебував у такому відчаї, що тобі доводилося шахраювати. Постійно шахраювати.
Харрі вгледівся в морок.
Дурисвіт клятий…
Мобільник на столі у вітальні. Можливо, подзвонити Ракелі й подивитися, чи не встане Фолкестад зі свого місця, чи не зрушиться з лінії вогню, що проходить через Ракель і Олега. І застрелити його, коли він візьме телефон.
А що, коли він нічого цього не зробить і залишиться сидіти?
Харрі ще раз заглянув усередину і сховався, сподіваючись, що Фолкестад не помітив руху. Фолкестад щойно встав. У руках у нього був кийок. Він відсунув Ракель убік, але вона, як і раніше, заважала Харрі. І все одно, навіть якби він стояв на прямій лінії вогню, навряд чи Харрі зміг би з відстані десяти метрів зробити постріл, який миттєво зупинив би Фолкестада. Для цього була потрібна точніша зброя, ніж іржава "Одеса", і калібр, більший за "Макарова", дев’ять на вісімнадцять. Потрібно підібратися ближче, краще всього — на відстань двох метрів.
Через вікно він почув голос Ракелі:
— Візьміть мене! Будь ласка.
Харрі притиснувся потилицею до стіни і заплющив очі. Діяти, діяти. Але як? Господи Всемогутній, як? Дай жахливому грішникові й обманщикові підказку, і він відплатить Тобі… тим, чим скажеш. Харрі зробив вдих і прошепотів свою обіцянку.
Ракель дивилася на рудобородого чоловіка. Він стояв позаду стільця, на якому сидів Олег. Кінець його кийка лежав на плечі Олега. В іншій руці він тримав пістолет, спрямований на неї.
— Мені справді страшенно шкода, Ракель, але я не можу пощадити хлопчиська. Він — справжня ціль, розумієш?
— Але чому? — Ракель не збиралася ридати, але по її щоках текли теплі струмочки сліз: фізична реакція не пов’язана з тим, що вона відчувала. Або не відчувала. Заціпеніння. — Чому ти робиш це, Арнольде? Ти чиниш, як… просто як…
— Хворий? — Арнольд Фолкестад злегка посміхнувся, ніби вибачаючись. — Ви ж саме в це хочете вірити. Що усі ми можемо скільки завгодно насолоджуватися грандіозними мріями про помсту, але ніхто з нас не хоче і не може втілити їх у життя.
— Але чому?
— Я можу любити, а тому можу й ненавидіти. Ну, тобто тепер я більше не можу любити. Я замінив кохання, — він легко підняв кийка, — на оце. Я воздаю хвалу моєму коханому. Рене був більше, ніж випадковий коханець. Він був моїм…
Він поставив кийок на підлогу, обіперся об спинку стільця і поліз за чимось у кишеню. Дуло пістолета не зрушилося ні на міліметр.
— …моєю зіницею ока. Яку в мене відібрали. І ніхто з цим нічого не зробив!
Ракель знала, що повинна пережити шок, остовпіти, злякатися. Але вона нічого не відчула, серце її вже скам’яніло.
— У нього були такі гарні очі, у Мікаеля Бельмана. Так що я відняв у нього те, що він відняв у мене. Найкраще з усього, що у нього було.
— Зіниця ока… Але чому Олег?
— Ти що, справді цього не розумієш, Ракель? Він — сім’я. Харрі говорив мені, що хлопчик хоче стати поліцейським. І він уже не виконав своїх обов’язків, а це перетворює його на одного з них.
— Обов’язків? Яких ще обов’язків?
— Обов’язків ловити вбивць і судити їх. Він знає, хто убив Густо Ганссена. Ти здаєшся такою здивованою. Я вивчив цю справу. Цілком очевидно, що коли Олег не сам убив його, то він знає, хто винен у цій смерті. Усе інше логічно неможливе. Хіба Харрі тобі не розповідав? Олег був там, на тому місці, коли убили Густо. І знаєш, про що я подумав, побачивши фотографії з місця злочину? Який Густо красивий… Вони з Рене були красивими хлопцями, у яких все життя попереду.
— У мого хлопчика теж! Будь ласка, Арнольде, тобі не обов’язково робити це.
Ракель зробила крок у його бік, і він підняв пістолет. Але спрямував зброю не на неї, а на Олега.
— Не засмучуйся, Ракель. Тобі теж буде дозволено померти. Ти сама по собі не мета, але свідок, якого мені доведеться позбутися.
— Харрі розкриє тебе. І уб’є.
— Мені шкода, що я вимушений заподіяти тобі стільки болю, Ракель, адже ти мені подобаєшся. Але мені здається, ти маєш це знати. Ти розумієш, Харрі абсолютно нічого не розкриє. Тому що, боюся, він уже мертвий.
Ракель недовірливо подивилася йому в обличчя. Йому дійсно було шкода. Несподівано телефон на столі засвітився і видав простий звук. Ракель кинула на нього погляд.
— Здається, ти помиляєшся, — сказала вона.
Арнольд Фолкестад спохмурнів:
— Дай мені його.
Ракель простягла йому телефон. Він приставив пістолет до потилиці Олега, узяв телефон і швидко прочитав повідомлення. Потім гостро поглянув на Ракель.
"Не давай Олегові подивитися подарунок".
— Що це означає?