Вона погладила рукав Бйорна, і той вдячно усміхнувся їй. Але дивною, схожою на судому посмішкою. Підборіддя у нього тремтіло. Невже він розплачеться? Катрина подумала, що сьогодні вперше може побачити, як плаче Бйорн Гольм. Вона кашлянула.
Мікаель Бельман примостився на краю лави і поглянув на годинник.
За сорок п’ять хвилин його чекає нове інтерв’ю. "Штерн". Мільйон читачів. Ще один іноземний журналіст жадає почути історію про те, як молодий начальник поліції невпинно працював тиждень за тижнем, місяць за місяцем, щоб здолати цього вбивцю, і про те, як він у результаті трохи сам не став жертвою ката поліцейських. І Мікаель ще раз зробить маленьку паузу перед тим, як сказати, що око, яким він пожертвував, — це невелика ціна за те, чого він досяг: перешкодив божевільному вбивці забрати життя інших своїх підлеглих.
Мікаель Бельман натягнув рукав сорочки на годинник. Пора б уже починати, чого всі чекають? Він ретельно думав, що сьогодні вдягти. Чорне, щоб підходило до ситуації і до пов’язки на оці? Пов’язка на оці була дуже доречна, вона виокремлювала його історію так драматично й ефектно, що, на думку газети "Афтенпостен", він може стати норвежцем, якого найбільше фотографуватимуть цього року. Може, варто було вибрати нейтральніший темний костюм, який був би цілком прийнятний і не так впадав у вічі під час інтерв’ю? Після інтерв’ю він має іти на зустріч з головою міської ради, тому Ула порадила нейтральний темний.
Хай йому біс, якщо зараз не почнуть, він спізниться…
Він прислухався до себе. Чи має він якісь особливі почуття з цього приводу? То й які почуття він повинен переживати? Адже Харрі Холе — якийсь там не надто близький друг абощо, не його співробітник із Поліцейського управління Осло. Але, ймовірно, що хтось із журналістів товчеться ззовні, тому з'явитися до церкви було цілком доречно з точки зору іміджу. Та й як заперечувати, що Холе таки першим вказав на Фолкестада? Оскільки ж ця справа привернула загальну увагу, вона пов'язала Мікаеля з Харрі. А його імідж тепер ще важливіший, аніж раніше. Мікаель уже знав, про що буде йтися на зустрічі з головою міської ради. Партія позбулася відомої особи, Ізабель Скоєн, і шукала нову кандидатуру — популярну і шановану людину, яку хотілось би мати в команді. Вони натякнули, що не проти, аби він теж управляв містом. Коли йому зателефонував голова міської ради, він розпочав із того, що всі в захопленні від його інтерв’ю в журналі "Магасінет". А потім запитав: чи резонує програма їхньої партії з політичними переконаннями Мікаеля Бельмана?
Авжеж, резонує, цілком.
Управляти містом.
Бо це — його місто, Мікаеля Бельмана.
Ну ж бо, грайте вже на своєму органі!
Бйорн Гольм відчував, як у нього під рукою тремтить Катрина, відчував холодний піт на спині під сорочкою і думав, що сьогоднішній день здаватиметься довгим. Довгий день, але буде ніч, вони з Катриною нарешті зможуть зогрівати одне одного своїм диханням. І життя потече далі — для них обох. Так само триватиме життя для тих, хто залишився живий, хотіли вони того чи ні. І, ковзаючи поглядом по рядах, він думав про тих, кого не було з ним. Про Беату Льонн. Про Ерленда Веннеслу. Про Антона Міттета. Про дочку Руара Мідтстюена. І про Ракель та Олега Фауке — їх теж тут не було. Усі вони заплатили свою ціну. Зокрема, й за те, що пов’язали своє життя з людиною, яка зараз знаходилася біля вівтаря. Харрі Холе.
І якимось дивовижним чином здавалося, що ця людина біля вівтаря продовжує лишатися тим, ким вона була завжди — потужним космічним вихором: чорною дірою, що затягує в себе все хороше з навколишнього світу, поглинає усю любов, дану Богом і не дану йому.
Учора, після того як вони вляглися, Катрина шепнула на вухо, що теж була колись закохана в Харрі Холе. Може, він уповні на це й не заслуговував, але його неможливо було не любити. Так само неможливо було його утримати й жити з ним. Звичайно, закоханість минула, бажання притлумились, принаймні вона старалася. Але маленький рубчик, який залишився у неї (та і в інших жінок) після отих любовних переживань, таки зостанеться — людина, яка була з ними тимчасово, її позичили на якийсь час. А зараз цей час уже добіг кінця. На цьому міркуванні Бйорн попросив її зупинитися.
Пролунали звуки органа. Бйорн завжди відчував трепетну слабкість до органу. У мами був орган, який стояв у вітальні в Скреї, орган Б-3 Грегга Аллмана. Точніше, скрипуча фісгармонія, що видавлювала з себе старі псалми. Слухати його було все одно, що сидіти в наповненій теплими звуками ванні, і хіба можна сподіватися, що не розплачешся?
Вони не схопили Арнольда Фолкестада — він сам попався.
Фолкестад, очевидно, вирішив, що його місія — це усе його життя, яке є. І він здійснив єдиний логічний вчинок.
Його знайшли тільки через три дні. Три дні відчайдушних пошуків. У Бйорна було таке враження, що підняли на ноги усю країну. Тому, можливо, вони відчули певне розчарування, коли надійшла інформація, що його знайшли в лісі в Марідалені, за декілька сот метрів від того місця, де був знайдений Ерленд Веннесла. З маленькою, майже непомітною діркою в голові і з пістолетом у руці. На його слід поліцію навів його автомобіль, старий "фіат", також оголошений у розшук, який знайшли на парковці поряд із місцем, звідки починалися пішохідні маршрути.
Бйорн особисто керував групою криміналістів, що виїхала на місце події. Арнольд Фолкестад лежав на спині посеред вересу й виглядав цілком безневинно, як різдвяний гном з рудою бородою. Він лежав під чистим небом, його навіть не закривали гілки дерев, що росли неподалік. У його кишенях знайшли ключі від "фіата" і від замка на дверях квартири, де стався вибух, — на вулиці Гаусманнс-гате, 92. У нього був звичайний пістолет "Глок-17", а також гаманець, де, окрім усього іншого, лежала зім’ята фотографія хлопця, в якому Бйорн одразу упізнав Рене Калснеса.
Оскільки дощ у цілому лив мінімум добу, а труп пролежав просто неба три доби, особливих слідів не залишилося. Але це й не завадило, у них було й так усе, що треба. Шкіра навколо дірки на правій скроні була обпалена спалахом полум’я, довкола — сліди пороху. Балістична експертиза встановила, що куля в голові Фолкестада була випущена з пістолета, що його жертва тримала в руці.
З цієї Причини слідство зосередилося на іншому: що знайшли після того, як поліція вдерлася в його будинок. Там знайшли майже все, що було потрібно для остаточного з’ясування обставин усіх вбивств: кийок зі слідами крові й волосся убитого, експерти встановили — ДНК Беати Льонн. Знайшли й лопату із залишками землі й глини, вони збігалися за складом з ґрунтом кладовища Вестре-Гравлюнд. А ще — пластикові наручники, стрічку поліцейського огородження того ж типу, що була в Драммені, чоботи, слід від підошви яких був знайдений у Тріванні. Жодного непроясненого моменту. Залишалося тільки написати звіт. Вони завершили, покінчили з цим. А потім настало те, про що так часто говорив Харрі, але чого сам Бйорн Гольм ніколи не переживав, — порожнеча.
Несподівано виявилось — продовження не буде.
Це не було схоже на прорив фінішної стрічки, вхід до порту чи під’їзд до перону.
Здавалося, усі рейки, асфальт та міст несподівано зникли під ногами. Але ось він, кінець шляху, а далі — обрив у порожнечу.
Скінчилося. Бйорн ненавидів це слово.
І немов од відчаю, він ще глибше занурився в розслідування первинних вбивств і знайшов те, що шукав, — зв’язок між вбивством дівчинки біля озера Тріванн, Юдасом Юхансеном і Валентином Єртсеном. Відбиток пучки пальця не збігся з відомими відбитками, але тридцять відсотків вірогідності не можна було скидати з рахунків. Ні, вони ще не закінчили. Вочевидь, це ніколи не закінчиться…