— З нею? — прошепотіла вона. — 3 Ракеллю Фауке?
— Атож, так її звуть. Але одружений я чи ні, студентка ти чи ні, між нами нічого не може бути. Так що я прошу вибачення за те… що сталося востаннє.
— Одружуєшся… — вона повторила це слово голосом якоїсь причинної, дивлячись крізь нього.
Харрі кивнув і відчув вібрацію на грудях. Спочатку він подумав, що це серце, але потім зміркував, що у внутрішній кишені дзвонить телефон.
Він вийняв його.
— Харрі.
Він вислухав усе, що хотів сказати йому невідомий співбесідник, а потім витягнув руку з телефоном і подивився на нього так, ніби з ним щось не те.
— Повтори, — сказав він, знову прикладаючи мобільний до вуха.
— Я сказав, що ми знайшли пістолет, — сказав Бйорн Гольм. — І справді, він належить йому.
— Скільки чоловік знає про це?
— Ніхто.
— Тримай інформацію в таємниці, скільки зможеш.
Харрі перервав зв’язок і набрав інший номер.
— Мені потрібно йти, — сказав він Сільє і засунув купюру під її келих.
Він побачив, як відкрився її червоний рот, але встав і вийшов, перш ніж вона встигла щось сказати.
Знаходячись біля дверей ресторану, він почув у телефоні голос Катрини. Він повторив їй те, що йому сказав Бйорн.
— Ти жартуєш, — не повірила вона.
— Чому ж ти не смієшся?
— Але… але це просто неймовірно.
— Звичайно, тому ми й не віримо в це, — сказав Харрі. — Шукай. Знайди помилку.
Він почув, як на іншому кінці дроту десятинога комаха забігала по клавіатурі.
Аврора крокувала до автобусної зупинки разом з Емілією. Починало темніти, здавалося, що будь-якої хвилини може піти дощ, але він усе не йшов. "Така погода ще більше дратує", — подумала вона.
Вона поділилася цією думкою з Емілією. Та відповіла: "м-м-м", але Аврорі стало ясно, що подруга її не зрозуміла.
— Ну чому він ніяк не почнеться, щоб уже пройшов, і все? — сказала Аврора. — Краще вже нехай іде дощ, ніж чекати і засмучуватися, що він скоро піде.
— Я люблю дощ, — відповіла Емілія.
— Я теж. Трішки. Але… — вона не стала продовжувати.
— А що сталося на тренуванні?
— Щось сталося?
— Арне накричав на тебе, бо ти не зрушила на фланг.
— Я просто трішки запізнилася.
— Ні. Ти стояла і витріщалася на трибуну. Арне каже, що в гандболі головне — це захист. А рух по флангах — головне в захисті. А це означає, що головне в гандболі — рух по флангах.
"Арне взагалі говорить багато нісенітниць", — подумала Аврора, але не вимовила цього вголос, знаючи, що Емілія цього теж не зрозуміє.
Аврора втратила концентрацію, тому що була упевнена, що побачила його на трибуні. Його було неважко помітити: окрім нього, у спортзалі сиділа тільки хлоп'яча команда, що нетерпляче чекала свого тренування після дівчаток. Але це був він, вона майже упевнена в цьому. Чоловік, який приходив в їхній сад і запитував про тата. Той, що хотів, щоб Аврора послухала групу, назву якої вона забула. Той, що хотів води.
І вона уклякла, їм забили гол, і тренер Арне зупинив гру і гаркнув на неї. І їй стало неприємно, як завжди. Вона намагалася чинити опір, вона ненавиділа засмучуватися через такі дурниці, але нічого не допомагало. Очі просто наповнилися сльозами, вона змахнула їх пов'язкою на зап'ястку, одночасно провівши рукою по лобі, щоб зробити вигляд, що витирає піт. А коли Арне закінчив кричати і вона подивилася на трибуну, його вже не було. Зовсім як минулого разу. Тільки цього разу все сталося так швидко, що вона почала сумніватися, чи дійсно вона його бачила, чи це їй просто привиділося.
— О, ні, — простогнала Емілія, прочитавши розклад автобуса на зупинці. — Сто сорок дев'ятий прийде тільки через двадцять хвилин. Мама приготувала нам на вечерю піцу. До нашого приходу вона буде вже зовсім крижана!
— Як безглуздо, — відгукнулася Аврора, продовжуючи читати.
Їй не дуже подобалася піца, та й ночівлі у подружок теж. Але так тепер роблять усі. Усі ночують одне в одного, неначе в танці, де обмінюються партнерами. Або бери участь, або ніхто з тобою не спілкуватиметься. А Аврора не хотіла, щоб із нею ніхто не спілкувався. Принаймні не дуже хотіла.
— Слухай, — сказала вона, дивлячись на годинник. — Тут написано, що сто тридцять перший прийде за хвилину, а я згадала, що забула удома зубну щітку. Сто тридцять перший йде повз мій будинок, і якщо я сяду на нього, то потім доїду до тебе на велосипеді.
По обличчю Емілії було видно, що ця ідея їй не дуже до душі. Їй не хотілося стояти тут у темряві і чекати дощу, який все не починався, і не хотілося самій їхати додому автобусом. І вона починала підозрювати, що коли Аврора дістанеться до свого будинку, у неї знайдеться тисяча причин, щоб відмовитися від ночівлі в Емілії.
— Ну гаразд, — сказала Емілія з кислим виразом обличчя, штовхаючи спортивну сумку. — Але знай: піца тебе ж чекатиме.
Аврора побачила, як по дорозі в низині повертає автобус. Сто тридцять перший.
— До того ж ти можеш почистити зуби моєю щіткою, — запропонувала Емілія. — Ми ж усе-таки подруги.
"Ми не подруги, — подумала Аврора. — Ти — Емілія, яка дружить з усіма дівчатками в класі, Емілія, яка правильно одягається, дівчинка з найпопулярнішим ім’ям у Норвегії. Ти ніколи ні з ким не посваришся, адже ти така хороша і ніколи нікого не критикуєш, принаймні — у вічі. А я — Аврора, яка робить те, що мусить, але не більше, щоб спілкуватися з вами, бо я не можу бути зовсім сама. І ви вважаєте мене чудною, але досить розумною і самовпевненою і тому не насмілюєтеся з мене глузувати".
— Я буду у тебе вдома раніше за тебе, — сказала Аврора. — Обіцяю.
Харрі сидів на скромній трибуні, підперши голову руками, і дивився на арену.
У повітрі пахло дощем, він міг ушкварити кожної хвилини, а на стадіоні "Валле Говін" не було даху.
На маленькому убогенькому стадіоні більше нікого не було. Харрі знав, що буде тут сам: концерти проводилися не часто, а до ковзанярського сезону ще дуже далеко. Тоді тут заллють ковзанку, і будь-хто зможе прийти потренуватися. Саме тут він сидів і спостерігав за тим, як Олег робить перші невпевнені кроки на ковзанах, а потім повільно, але уперто стає багатообіцяючим ковзанярем у своїй віковій групі. Він сподівався, що скоро знову спостерігатиме тут за Олегом. Таємно засікати час проходження ним кола. Фіксувати прогрес і відставання. Підбадьорювати його, коли справа не ладнається, брехати йому про погані погодні умови й тупі ковзани і спокійно радіти його успіхам, не дозволяючи внутрішньому тріумфуванню прорватися назовні. Він стане амортизатором, який згладжуватиме емоції від злетів і падінь, Олегу це потрібно, інакше він дозволить власним почуттям повністю оволодіти собою. Харрі не так багато знав про ковзани, але ось про це йому дещо було відоме. Контроль над сильним збудженням, як говорить Столе. Здатність самого себе втішити. Це одне з умінь, що має величезне значення для розвитку дитини, але не у всіх воно розвивається однаково добре. Наприклад, Столе вважав, що Харрі бракує здатності контролювати своє збудження. Що йому бракує середньостатистичної здатності втікати від поганого, забувати, концентруватися на чому-небудь приємному, більш легкому. І що Харрі вживає алкоголь, щоб той робив за нього цю роботу. Батько Олега теж був алкоголіком, що пропивав, за словами Ракелі, своє життя і сімейні статки десь у Москві. Може, це було однією з причин, через яку Харрі відчував таку потребу піклуватися про хлопчика: їм обом бракувало здатності контролювати своє збудження.
Харрі почув чиїсь кроки по бетонній доріжці. Хтось йшов у мороці з іншого боку стадіону. Харрі сильно затягнувся, щоб по вогнику сигарети можна було визначити, де він знаходиться.
Інша людина перестрибнула через бар’єр і легкими кроками стала підніматися по бетонних східцях трибуни.
— Харрі Холе, — вимовив чоловік, зупинившись на дві сходинки нижче.
— Мікаель Бельман, — кивнув Харрі.
У темряві рожевуваті, позбавлені пігменту смуги на обличчі Бельмана здавалися ще світлішими.