— То що ж мені робити? Заарештувати злочинця і лягти разом з ним? Тоді в Ракелі не буде чоловіка, а в Олега — батька.
— Цілком згоден.
— З чим згоден?
— Згоден, що тобі потрібно відмовитися від тих, хто перегороджує тобі шлях. Та й узагалі добре мати в запасі такі філантропічні думки, спиш набагато спокійніше. Я завжди так вважав. Пам’ятаєш, коли ми крали яблука, я втік і залишив Валянка самого? Він не міг швидко бігти в тих ботах з такою кількістю яблук. І я сказав самому собі, що Валянка слід покарати більше, ніж мене, йому треба вправити мізки в моральному плані, спрямувати в потрібний бік. Тому що він туди й хотів, у світ правильних, але ж… А ось я, я хотів бути бандитом, то що ж, мені треба було завдати прочухану через декілька жалюгідних яблук?
— Я не дозволю іншим залишитися винуватими, Ейстейне.
— А що, коли цей тип і далі вбиватиме поліцейських, а ти знаєш, що можеш зупинити його?
— У цьому-то вся й справа, — сказав Харрі, випускаючи дим на наклейку, яка забороняла паління.
Ейстейн уважно подивився на свого приятеля:
— Не те щоб, Харрі…
— Не те щоб що?
— Ні, — Ейстейн опустив скло зі свого боку і викинув те, що залишилося від недопалка, два сантиметри обслиненого папірця. — Загалом, нічого не хочу слухати. Просто не роби цього.
— Добре. Найбоязкішим вчинком в цій ситуації буде відсутність будь-яких дій з мого боку. Я можу сам себе переконати в тому, що у мене немає достатніх доказів, і це взагалі-то правда. Можу пустити усе на самоплив. Але чи може людина жити з цим, Ейстейне?
— Звичайно, дідько б тебе узяв! Але до цих речей у тебе, Харрі, дивне ставлення. Ти можеш з цим жити?
— Зазвичай ні. Але, як я вже говорив, тепер мені потрібно враховувати й інші обставини.
— А ти не можеш організувати усе так, щоб здавалося, що його заарештував хтось інший?
— Він використовуватиме усе, що знає про інших поліцейських, щоб виторгувати собі скорочення терміну. Він працював "опалювачем" і слідчим з особливо тяжких, він знає усі трюки. До того ж його врятує начальник поліції, ці двоє знають один про одного все надто довго.
Ейстейн узяв у руки пачку сигарет Харрі.
— Знаєш, що, Харрі? Мені здається, ти прийшов сюди, щоб отримати моє благословення на вбивство людини. Хто-небудь ще знає, чим ти займаєшся?
Харрі похитав головою:
— Навіть моя власна слідча група.
Ейстейн дістав сигарету і прикурив її від власної запальнички.
— Харрі.
— Що?
— Ти найбільший, матері твоїй, одинак з усіх, кого я зустрічав.
Харрі подивився на годинник: скоро північ. Він скривився, дивлячись на лобове скло:
— Це називається — самотній.
— Ні. Одинак. Що добровільно вибрав свій шлях, чудний шлях.
— У будь-якому разі, — вимовив Харрі, відчиняючи дверцята, — спасибі за пораду.
— Яку в греця пораду?
Дверцята зачинилися.
— Яка ще в біса порада? — прокричав Ейстейн у бік дверцят і чоловіка, який швидко зник у мороці Осло. — А як щодо таксі до будинку, жадібний покидьку?
У будинку було темно і тихо.
Харрі сидів на дивані, втупившись у шафу.
Він нікому ні слова не сказав щодо своїх підозр із приводу Трульса Бернтсена.
Він зателефонував Бйорну і Катрині, щоб розповісти, що у нього відбулася коротка розмова з Мікаелем Бельманом. І оскільки у начальника поліції є алібі на ніч убивства — тобто або сталася помилка, або доказ був підроблений, — їм не слід було поки оприлюднювати свої здогади щодо того, що куля з коробки з доказами була випущена з пістолета Бельмана. Але він не сказав жодного слова про те, про що вони розмовляли.
Жодного слова про Трульса Бернтсена.
Жодного слова про те, що потрібно зробити.
Так і повинно бути, інформацію у цій справі слід тримати при собі.
Ключ був захований на полиці з дисками.
Харрі розплющив очі і спробував перервати, перестати слухати діалог, що безупинно крутився у нього в голові. Але нічого не вийшло, голоси закричали, як тільки він розслабився. Що Трульс Бернтсен божевільний. І це не припущення, а факт. Жодна здорова людина не почне кампанію з винищування власних колег.
Це не єдиний випадок, досить було згадати усі події в США, коли люди, звільнені з роботи або принижені яким-небудь іншим способом, поверталися на робоче місце й розстрілювали своїх колег. Омар Торнтон убив вісьмох з тих, з ким разом працював на пивному складі, після того як його вигнали за крадійство пива. Веслі Ніл Хігдон — п’ятьох, після того як на нього накричав начальник. Дженніфер Сан-Марко зробила шість пострілів у голови своїх колег в поштовому відділенні після того, як працедавець звільнив її за те, що вона була — як угадав! — божевільною.
Різниця полягала в ступені спланованості акцій і здатності їх реалізувати. Наскільки ж божевільним був Трульс Бернтсен? Чи достатньо божевільним, щоб поліція не стала прислухатися до його тверджень, ніби Харрі Холе сам убив людину в барі? Ні.
Не у тому випадку, якщо у нього є докази. Докази не можна оголосити божевільними.
Трульс Бернтсен.
Харрі посмакував свої думки.
Усе сходилося. Але чи сходилося головне? Мотив. Що сказав Мікаель Бельман? Коли жінка думає про зґвалтування, це ще не означає, що вона хоче, щоб її зґвалтували. Коли чоловік думає про зґвалтування, це ще не означає…
Дідько! Чорт забирай! Зупинися!
Але думки не зупинялися. Вони не залишать його в спокої доти, поки він не вирішить проблему. А вирішити її можна було лише двома способами. Один з них — давній. І про це волав зараз увесь його організм. Алкоголь. Напій, який приховує таємниці, камуфлює, одурманює. Це тимчасове рішення. Погане рішення. Другий спосіб був остаточним. Необхідним. Здатним усунути цю проблему. Диявольська альтернатива.
Харрі схопився на ноги. У будинку не було алкоголю, відколи він сюди в’їхав. Він почав ходити туди-сюди, потім зупинився і втупився в стару кутову шафу. Вона про щось нагадувала йому. Про полицю в барі, на яку Харрі одного разу так само дивився. Що допомагало йому залишатися на ногах? Скільки разів він продавав свою душу за меншу платню, ніж ця? А може, саме тому? Тоді він продавав її за дрібницю, виправдовуючи себе моральною люттю. Але цього разу справа була нечиста. Він хотів одночасно врятувати власну шкуру.
Але зараз десь усередині шафи він чув шепіт, звернений до нього: "Дістань мене, скористайся мною. Використай мене за призначенням. І цього разу я впораюся з роботою. Не дозволю куленепробивному жилету мене обдурити".
Звідси до квартири Трульса Бернтсена в Манглеруді він зміг би дістатися за півгодини. До квартири зі збройним арсеналом у спальні, який він бачив на власні очі. Ручна зброя, наручники, протигази. Кийок. Тож чого тягти? Він же знає, що потрібно зробити.
Але чи правда це, чи правда, що Трульс Бернтсен убив Рене Калснеса за наказом Мікаеля Бельмана? Сумнівів у тому, що Трульс божевільний, не було, але невже Бельман теж не в собі?
Або ж це просто була конструкція, яку його мозок склав із наявних у розпорядженні шматочків, насильно підігнав їх один до одного, тому що хотів, бажав, потребував якоїсь картини, котра якщо не пояснить, то хоч дасть якусь відповідь, відчуття, що усі шматочки з’єдналися врешті-решт між собою.
Харрі вийняв з кишені телефон і натиснув на "А".
Пройшло більше десяти секунд, перш ніж він почув хрюкотливе:
— Слухаю…
— Привіт, Арнольде, це я.
— Харрі?
— Так. Ти на роботі?
— Зараз перша ночі, Харрі! Я взагалі-то нормальна людина, тому лежу в ліжку.
— Пробач. Хочеш повернутися до сну?
— Ну, раз уже ти запитуєш, то так.
— Добре, але оскільки ти все одно вже прокинувся, — на іншому кінці він почув стогін. — Я думаю про Мікаеля Бельмана. Ти працював у КРИПОСі водночас із ним. Ти коли-небудь помічав якісь ознаки того, що його в сексуальному плані цікавлять чоловіки?
Запала довга мовчанка, наповнена рівним диханням Арнольда і шумом близького потяга. По звуку Харрі зрозумів, що вікно у спальні Арнольда розчинене; здавалося, що він на вулиці, а не в приміщенні. Напевно, він уже звик до усіх цих звуків, і вони не заважають йому спати. І Харрі несподівано прийшло в голову — не як осяяння, а як випадкова думка, — що, можливо, в цій справі усе йде так само. Звуки, звичні звуки, — вони не чули їх і від них не прокидалися, а саме до цих звуків їм належало прислухатися.