— Так, — відповів Трульс у домофон.
А мав би бути власником "Ауді Ку-52.0" із шестиступінчастою ручною коробкою, яка стала б його нагородою за останню роботу для Асаєва. Останнім внеском за те, що він на блюдечку підніс їм цього докучливого слідчого Харрі Холе. Замість цього він володів японською машиною, назву якої часто перекручували. "Сузукі-вітара".
— Сигналізацію чуєте?
У домофоні вона лунала виразніше.
— От дідько, — вилаявся Трульс. — Спробую відключити її з балкона.
— На вашому місці я б негайно спустився вниз. Вони розбили скло і намагалися вирвати радіо і програвач дисків, коли я йшов мимо. Напевно, тиняються десь поблизу, щоб подивитися, що станеться далі.
— От дідько! — повторив Трульс.
— Нема за що, — відповів Аронсен.
Трульс надів кросівки, перевірив, чи на місці ключі від машини, і замислився. Повернувся в спальню, відчинив шафу, дістав один з пістолетів, "Єрихон-941", і засунув його під пояс штанів. Знову замислився. Він знав, що зупинена картинка віддрукується на плазмовому екрані, якщо занадто довго залишатиметься на ньому. Але Трульс не збирався баритися. Він поспішив на сходи. Тут було так само тихо.
Ліфт стояв на його поверсі, тому він швидко зайшов у кабіну, натиснув на кнопку першого поверху, згадав, що не замкнув двері у квартиру, але не зупинив ліфт, адже уся справа мала зайняти кілька хвилин.
Через півхвилини він уже підтюпцем біг назустріч ясному прохолодному березневому вечору в бік парковки. Вона знаходилася між багатоповерховими будинками, але, незважаючи на це, тут часто потрошили машини. Потрібно було встановити більше освітлювальних ліхтарів, чорний асфальт поглинав усе світло, і після настання темряви порпатися між машинами було легко. Після усунення йому часто не спалося, так буває, коли цілий день можна спати, дрочити, спати, дрочити, їсти, дрочити. Іноді ночами він сидів на балконі з приладом нічного бачення на очах і з рушницею "Мерклій" у надії помітити одного з цих типів на парковці. На жаль, ніхто з них так і не з’явився. Чи на щастя. Ні, не на щастя. Він, чорт забирай, не вбивця.
Звичайно, був отой байкер з "Лос Лобос", у довбешці якого він просвердлив дірку, але це була чиста випадковість. І тепер той байкер став частиною тераси в районі Хоєнгалл.
Потім була ще поїздка у в’язницю їла, коли він розповсюдив чутку, що за вбивствами дітей у Марідалені і Тріванні стоїть Валентин Єртсен. Не те щоб вони були на сто відсотків упевнені, що їх дійсно вчинив Валентин, але навіть якщо це був не він, існувала безліч причин для того, щоб ця свиня отримала в тюрязі по повній. Але Трульс не міг знати, що ці психи позбавлять хлопця життя. Якщо, звичайно, вони докінчили Валентина. Недавні розмови на поліцейській хвилі свідчили про інше.
Щонайближче до здійснення вбивства Трульс, звичайно, був у випадку з тим нафарбованим женоподібним хлопцем у Драммені. Але там була просто робота, яку треба було зробити, адже він його про це попросив. Так, біс би його забрав з усіма потрухами, попросив. Один хлопець стверджував, що знає, як Мікаель з колегою побив того гомика, що працював у КРИПОСі. Що в нього є докази. І що тепер він хоче грошей, щоб залишити цю інформацію при собі. Сто тисяч крон. І що він хоче, щоб гроші йому передали в пустельному місці недалеко від Драммена. Мікаель сказав, що Трульс має з цим розібратися, адже це він того разу занадто далеко зайшов, він винен у тому, що сталося. І коли Трульс усівся в машину, щоб вирушити на зустріч з хлопцем, він знав, що роботу йому належить робити власними силами. Зовсім самому. І що він завжди був одинаком.
Він проїхав глухими лісовими дорогами під Драмменом, керуючись покажчиками, і зупинився на повороті біля схилу, що обривався просто в річку. Почекав п’ять хвилин, і от з’явилася машина. Зупинилася, але водій не заглушив двигун. А Трульс вчинив за домовленістю — він привіз із собою коричневий конверт з грошима. Він наблизився до автомобіля, що під’їхав, бічне скло опустилося. На хлопцеві була шапка, а шовковий шарф він натягнув до носа. Трульс навіть подумав, чи не дебіл перед ним: машину він явно не вкрав, а номерні знаки прекрасно читалися. Крім того, Мікаелю вже вдалося відстежити телефонний дзвінок, який надійшов, як з’ясувалося, з одного клубу в Драммені, де навряд чи було багато співробітників.
Хлопець відкрив конверт, став перераховувати гроші, збився з рахунку, почав наново, роздратовано наморщив лоба, підняв на нього очі:
— Тут не тисяча…
Удар припав йому по ротові, і Трульс відчув, як палиця провалюється в череп услід за вибитими зубами. Наступний удар знищив ніс. Легко. Хрящі і тонкі кістки. Після третього удару в лоб над бровами пролунав м’який хрускіт.
Трульс обійшов машину, всівся на пасажирське сидіння і деякий час чекав, поки до хлопця повернеться свідомість. Потім між ними відбулася коротка розмова.
— Хто…
— Один із них. Що у тебе за докази?
— Я… я…
— Це "Хеклер-кох", і йому не терпиться поговорити. Хто з вас почне?
— Ні…
— Давай.
— Той, кого ви побили. Він мені розповів про це. Будь ласка, мені тільки треба було…
— Він назвав тобі наші імена?
— Що? Ні.
— Тож звідки ти дізнався, хто ми такі?
— Він просто повідав мені історію. І я порівняв описи із співробітниками КРИПОСу. Вийшло, що це ви двоє.
Звук, який хлопець видав, побачивши себе в дзеркало заднього виду, був схожий на звук, який видає пилосос при відключенні.
— Боже мій! Ви знівечили моє обличчя!
— Заткнися і мовчи. Той, кого ми, за твоїми словами, побили, знає, що ти вимагаєш у нас гроші?
— Він? Ні-ні, він би ніколи…
— Ти його коханець?
— Ні! Можливо, він так і думає, але…
— Хто-небудь ще про це знає?
— Ні! Точно! Просто відпустіть мене, я обіцяю, що не…
— Значить, ніхто не знає, що зараз ти знаходишся тут.
Трульс насолоджувався, дивлячись, як мозок хлоп’яка повільно робить висновки з його слів, а на його обличчі з’являється подив.
— Ні! Багато хто.
— Ну що ж, брехати ти вмієш, — сказав Трульс, приставляючи дуло пістолета до лоба хлопця. Пістолет здавався на подив легким. — Але все ж не занадто добре.
А потім Трульс натис на курок. Вибір не був важким. Тому що вибору не було. Була просто робота, яку потрібно зробити. Питання виживання. У хлопчини був на них компромат, яким він рано чи пізно знайде спосіб скористатися. Саме так поводяться боязкі і покірні, але в той же час жадібні і терплячі, готові принизитися і схилити голову гієни, коли зустрічаєшся з ними очі в очі. Вони накинуться на тебе, як тільки ти обернешся до них спиною.
Трульс витер сидіння і всі ті місця, де могли залишитися відбитки його пальців, зняв машину з ручного гальма, обмотавши руку хусткою, і відправив автомобіль уперед. Вниз з обриву. Цілу секунду, поки машина летіла вниз, стояла дивовижна тиша. Нарешті пролунав звук удару і скрегіт металу. Трульс подивився на автомобіль, що лежав у річці.
Він швидко й ефективно позбувся кийка. Від'їхавши по лісовій дорозі на значну відстань, він опустив скло і викинув його. Навряд чи його знайдуть, але, якщо це станеться, на ній все одно не виявлять ні відбитків пальців, ні слідів ДНК, здатних зв'язати кийок з ним або з убивством.
З пістолетом було гірше, кулю можуть зв'язати з ним і, відповідно, з Трульсом.
Довелося дочекатися моменту, коли він опиниться на мосту через річку Драммен. Трульс їхав повільно, проводжаючи пістолет очима, коли той перелетів через огорожу і впав униз в тому місці, де річка Драммен впадає у Драмменський фіорд. У тому місці, де його ніколи не знайдуть під десяти- чи двадцятиметровою товщею води. Солонуватої води. Підозрілої води. Не зовсім солоної і не зовсім прісної. Не те щоб ненормальної і не зовсім правильної. Смерть у пограничній зоні. Але він десь читав, що існують такі види тварин, які живуть саме в такому диявольському середовищі. Види настільки збочені, що просто не можуть жити у воді, необхідній для існування нормальних форм життя.
Трульс натиснув на кнопку відключення сигналізації, не доходячи до парковки, і вона тут же замовкла. Ні на вулиці, ні на балконах навколишніх будинків нікого не було видно, але Трульсу здавалося, що він чує загальний стогін густонаселених будинків: "Дідько, як вчасно, краще стеж за своєю машиною, адже у сигналізації може бути таймер, дурню!"