…Із своєї гіркої планіди я прийшов до фатального висновку: усі мої біди починаються вранці, коли ще сумирно лежу під периною, або ж на початку навчального року, коли у шкільну програму вводять новий предмет.
Ось і нещодавно на наші й без того мудрі школярські голови впало ще одне щастя — наука хімія. Уособлювала її височезна, худюща, безбожно нервозна і криклива пані вчителька, прозвана за свою вибухову натуру Динаміткою. І хоч пані Динамітка таїла у собі для моєї не менш вогненебезпечної персони приховане лихо, хімія мені, як не дивно, дуже сподобалася. Вірніше, полюбилося саме слово — «хімія». Воно продзвеніло у моїй душі кришталевим дзвіночком. Це слово було тепле, як парне молоко, сріблясте, як листя клена, і пахло духм’яно, як перезрілі лісові суниці. А коли дізнався, що хімію називають ще «єгипетською наукою» і вона має такі ж давні і могутні корені, як і моя кохана історія, я зрозумів: переді мною відкриваються двері у світ, де живуть одні дива і таїни…
Адже хімія — подумати тільки — це наука про перетворення… І в ту ж мить одразу народилась мрія — перетворити мого мученика-учителя пана Фийсу в цапа і оженити його на нашій козі Танкістці. Але цього треба навчитись. І я кріпко почав цімборувати із хімією!
Не минуло й кілька днів, як після уроків я, захеканий, влетів до хати. Баба саме пили воду.
— Бабо, ви знаєте, що п’єте?! — навіжено закричав я.
Фіскарошка зо страху ледь не захлинулась.
— Ви п’єте аш два о! — закричав я.
Баба зойкнула, вода їй бризнула через ніздрі і старенька зайшлася диким кашлем.
— Яку… яку… мару я п’ю? — нарешті спромоглася запитати.
— Ви п’єте аш два о! — повторив я, натискуючи на кожну літеру.
Фіскарошка не на жарт перелякалась: горня їй випало з рук на підлогу, руки затрусились і, йойкнувши, опустилася на ослінчик.
— А я тепер, Митрику, не помру? — заплітаючи зо страху язиком, запитала вона благально.
— Не бійтесь, фрас вас не возьме… Сесе так по-вченому, по-хімічному, вода називається: аш два о!
— І ми тепер не похворіємось, якшто будемо пити сісю гашпарівку? — все ще не ймучи віри, питала баба.
— Бабо, ви што: ниськи із пеца упали? — уже розсердився я. — Ви ж усю жізнь пили її!
— Айбо я пила воду!
— Так! Пили воду! А вона по-вченому називається аш два о. Така її хімічна формула!
Фіскарошка, змірюючи мене підозрілим поглядом, підійшла до відра з водою, нахилилась, понюхала, далі зачерпнула пальцем і піднесла краплю на язик. Поцмокала, поцмокала, видно, щось вельми її збентежило, бо…
— Будеме, Мішку, завтра колодязь чистити од усякої хімії! — рішуче сказала Соломонові.
Дід, що досі спостерігав мовчки із-за печі, їдко хихикнув.
— А ви, діду, не дуже смішкуйтесь! — попередив суворо я. — От ви всю жізнь сидите коло пічки!.. А знаєте, чим ви дихаєте?!
— Божим воздухом живу і дихаву! — прорік протяжно Соломон.
— Ой ні! Ви дихаєте це о два — вуглекислим газом, що йде з пічки! Він дійсно отруйний! — ошелешив я діда.
Соломон спробував припіднятися, але в поперек одразу наче кола встромили. Так і закам’янів наш дідо напівприсядки біля печі — до того ж ще й руки розкинув, немов городнє опудало. Далі розкрив широко рота, випулив очиська, ковтнув кілька разів повітря і почав задихатись.
Попри велику житейську мудрість, яка межувала із не менш космічною лінню, мамка-природа нагородила Соломона дуже колоритною фантазією. І коли я вимовив СО2, дідові замість повітря уявились довкола мільйони величезних кругів і коліс у вигляді букви О, які він мусить спершу ковтати, а потім ними дихати. Соломон беззвуко ворушив ротом і на очах почав синіти. І тільки термінове втручання любої дружини Фіскарошки врятувало діда від задухи: коли Соломонові почала вже йти з рота піна, баба із усього розмаху втеліжила його поліном межи плечі. І цим, видно, вибила чоловікові з голови буйну уяву. Дід глибоко зітхнув і далі вже не звертав увагу на різні круги і колеса, які шалено вилітали із печі і крутилися довкола його рота. Він сів собі на любий ослінчик і глибокодумно прорік:
— Сеся сов’єтська наука, попам’ятайте моє слово, не би до розуму, а у темні хащі і блуди усіх нас заведе…
— Ой, маєш правду, Мішку! — засокорила і собі баба. — Ми при цісарю Францові Йовжкові, царствічко’му небесноє, нигда такої паскуді не вчили в школі.
— Інтересно би знати, а як большевики по-вченому називають шпірітус, паленьку і вино? — запитав сам себе Соломон.