У 1958 році лідер Комуністичної партії Китаю (КПК) Мао Цзедун оголосив кампанію боротьби з чотирма шкідниками: щурами, які поширюють чуму; комарами, які поширюють малярію; мухами, які поширюють різні інфекційні хвороби; і горобцями, які скльовують зерно374. Кампанія тривала до 1962 року. За окремими підрахунками, було знищено 1 млрд горобців, 1,5 млрд щурів, 100 млн кілограмів мух та 11 млн кілограмів комарів375. Чотирьох шкідників Мао обрав невипадково: у китайській мові слово «чотири» співзвучне слову «смерть», тому це число асоціюється з нещастями. (Після смерті Мао, нагадаємо, викрили «банду чотирьох», яку звинуватили в бажанні захопити владу; число «чотири» знадобилося тоді з тих самих мотивів.) Неважко побачити, що горобці в цьому списку були «четвертими зайвими»: вони не поширювали інфекції, а лише трохи під’їдали врожай зерна. Проте кампанія саме проти горобців була особливо затятою.
Горобець не може протриматися в повітрі більше за певний проміжок часу — щось із 15 хвилин. Китайці мали кричати, бити в каструлі, тазики, барабани, розмахувати палицями й ганчірками, щоб налякати горобців і не давати їм сісти спочити376. Втомлені птахи падали на землю без духу, чого, власне, й добивались ентузіасти дійства. Вони охоче виставляли фотографії з горами мертвих горобців заввишки в кілька метрів. Нищили також гнізда горобців, розбивали яйця, вбивали пташенят. Крім цієї тактики, китайці практикували і простий відстріл птахів у небі377. Ці масові напади виснажили популяцію горобців і призвели до майже повного їх вимирання.
У 1960 році китайські лідери змінили свою думку, дізнавшись від орнітологів, що горобці не менше, ніж зерно, полюбляють комах. Винищення горобців порушило екологічну рівновагу: комахи за відсутності природних хижаків розмножувалися в геометричній прогресії і нищили посіви. Мао припинив кампанію проти горобців і замінив їх у четвірці шкідників на блощиць. Та було вже запізно. У регіонах, де встигли винищити горобців, сарана поїла всі посіви. Це стало однією з причин великого китайського голоду. За деякими оцінками, протягом 1958–1962 років від голоду померло майже 45 млн китайців378. Зрештою уряд КНР мусив імпортувати горобців із СРСР і Канади для відновлення популяції.
Війну з горобцями часто згадують як історичний анекдот. Насправді вона не випадкова, а цілком характерна для тодішнього Китаю, до того ж одразу у двох аспектах. Передусім не забуваймо, що кампанія боротьби із чотирма шкідниками — це не якийсь окремий чудернацький захід. Вона була одним з елементів «Великого стрибка» — грандіозної політичної й економічної кампанії, яка тривала у тих-таки 1958–1962 роках.
«Великий стрибок» був абсолютно популістською задумкою форсувати розвиток економіки, спираючись на загальний ентузіазм населення. Щоб стимулювати народне завзяття, висунули гасло «Три роки напруженої праці — десять тисяч років щастя». Пообіцявши китайцям, що за короткий термін можна зробити «Великий стрибок», тобто наздогнати й обігнати чільні економіки світу, керівництво КПК проголосило низку економічних і соціальних перетворень — гігантських за масштабами (що не дивно в умовах КНР), максимально простих за методами виконання і напрочуд примітивних за своїм змістом.
Одним із таких примітивних заходів і стала війна з горобцями: горобці скльовують урожай, то ми їх винищимо. У сільському господарстві було чимало схожих рішень. Бракує посівних площ — повирубуємо ліси. Окремі місцевості потерпають від посушливого клімату — спрямуємо туди ріки. Посіви поїдаються комахами — заллємо поля пестицидами. Низький урожай — скористаємося порадами видатного радянського академіка Лисенка і його послідовників, оратимемо глибше і збільшимо щільність посівів утричі, а потім ще вдвічі. Мао вважав, що «глибокою оранкою» і «загущеними посівами» можна швидко добитися суттєвого підвищення врожайності. Насправді занадто глибока оранка руйнувала родючий шар ґрунту, а через надто щільні посадки рису урожай починав гнити на корені379.
Одночасно Мао хотів перетворити переважно аграрний Китай на промислового гіганта. Для цього було реалізовано цілий ланцюжок примітивних рішень. Прагнемо стати індустріальним лідером — у багато разів збільшимо виплавку сталі. Для цього бракує домен — побудуємо їх скрізь, у містах і селах. Малі комуни не здатні впоратися з домнами — об’єднаємо села у великі комуни по 20 тисяч жителів. Селяни відволікаються на присадибні ділянки — відберемо їх у селян.