За перші ж роки «Великого стрибка» країна дострибалася до колосальних проблем. Експерименти в сільському господарстві, зокрема війна з горобцями, призвели до великого китайського голоду, а експерименти в металургії — до занепаду промисловості. Величезною безплідною розтратою матеріальних і людських ресурсів виявилося повсюдне будівництво малих домен із сирої глини. Уже восени 1958-го по всьому Китаю діяло понад 700 тис. кустарних доменних печей, 90 % із них — у сільській місцевості. Кустарні печі будувалися і в міських кварталах — у дворах інститутів, шкіл, лікарень, театрів тощо380.
Наступного року стало ясно, що якісну сталь можна виплавляти лише у великих печах із використанням коксівного вугілля. Однак проєкт тривав, населення організовувало на місцях видобуток вугілля і намагалося модернізувати печі. Результатом був низькоякісний чавун, який для перетворення на сталь вимагав додаткової обробки і сам по собі не надавався до широкомасштабного використання. Він годився хіба для виготовлення плугів і мотик на потреби комун.
«Битва за сталь» дезорганізувала всю економіку країни. На подвоєння випуску сталі мобілізували кілька десятків мільйонів осіб. Було відкрито безліч дрібних кар’єрів, де видобували руду й вугілля. У сільських районах для «битви за сталь» всюди створили спеціальні бригади: одні займалися виплавкою металу, інші — його транспортуванням. Мільйони селян-чоловіків було відірвано від сільськогосподарських робіт, у полі працювали переважно жінки. Чоловіки за десятки кілометрів переносили в кошиках, перевозили в тачках і на велосипедах руду, вугілля, чавун і варили метал.
Гігантські затрати праці пропали даремно. Країна зазнала величезних матеріальних збитків. З того обсягу виплавленого металу, про який ішлося в офіційних зведеннях, третину становив непотріб, непридатний навіть для переробки, ще третина з’явилася в результаті приписок. В умовах кустарної виплавки на виробництво тонни металу йшло робочої сили і палива вдесятеро більше, ніж при сучасній промисловій виплавці. У результаті стало бракувати сировини і палива для сучасної металургії. Брак вугілля на електростанціях викликав перебої в постачанні електроенергії на фабрики й заводи, які інколи мусили навіть припиняти роботу. Напружене становище склалося на транспорті: основні вантажопотоки загальмувалися, бо транспорт обслуговував «битву за сталь»381.
Повертаючись до горобців, доводиться констатувати, що війна з ними характерна для тодішнього Китаю як одне з багатьох примітивних рішень у рамках кампанії «Великого стрибка». Характерна вона ще в одному аспекті — як канал для спрямування суспільної агресії. Адже примітивізм, якщо його не стримує страх, неодмінно породжує агресію. Кампанія боротьби із чотирма шкідниками якраз дала вихід агресії, викликаній «Великим стрибком».
У 1966 році Мао Цзедуну знову знадобився канал для спрямування суспільної агресії. І він замінив чотирьох шкідників на інші чотири зла, на чотири пережитки: стара ідеологія, стара культура, старі звички і старі звичаї. Як боротьба із чотирма шкідниками була складником «Великого стрибка», так боротьба із чотирма пережитками стала важливим складником «Великої пролетарської культурної революції». Постанову про цю революцію ухвалив ЦК КПК 8 серпня 1966 року. У першому ж її пункті обґрунтовувалася боротьба із чотирма пережитками:
Хоча буржуазію вже скинуто, вона, однак, намагається за допомогою експлуататорської старої ідеології, старої культури, старих звичок і старих звичаїв розкласти маси, завоювати серця людей, посилено прагне до своєї мети — здійснити реставрацію. На противагу буржуазії пролетаріат на будь-який її виклик у сфері ідеології повинен відповідати нищівним ударом і за допомогою пролетарської нової ідеології, нової культури, нових звичок і нових звичаїв змінювати духовне обличчя всього суспільства. Нині ми ставимо собі за мету розбити дощенту тих можновладців, які йдуть капіталістичним шляхом, розкритикувати реакційних буржуазних «авторитетів» у науці, розкритикувати ідеологію буржуазії і всіх інших експлуататорських класів, перетворити освіту, перетворити літературу й мистецтво, перетворити всі сфери надбудови, які не відповідають економічній базі соціалізму, щоб сприяти зміцненню й розвиткові соціалістичного ладу382.
Цю боротьбу Мао поклав на загони хунвейбінів («червоних охоронців»), набрані зі студентської молоді та школярів. Учнівська молодь тоді найбільше годилася для виконання функції штурмових частин Мао. Школярів і студентів багато років обробляли в дусі фанатичної вірності «великому керманичу», бездумного служіння його культу.