Спочатку вістря удару було спрямоване на партійну і безпартійну інтелігенцію. Почалося моральне знущання і фізичне побиття викладачів вищих навчальних закладів, шкільних учителів, науковців (особливо в галузі суспільних наук), відомих діячів літератури й мистецтва. Їх шельмували, піддавали репресіям, принижували, виводили на «суд мас» у блазнівських ковпаках, били — нібито за ревізіонізм. Постраждали всі, хто критикував становище в країні або просто недостатньо вихваляв «вождя». Та швидко хунвейбіни почали громити і партійні комітети, органи влади, профспілкові й комсомольські структури. Знищувалося все, що було на заваді встановленню особистої диктатури Мао. У 1978 році, вже після смерті Мао, на робочій конференції ЦК КПК прозвучали такі підсумки «культурної революції»: 20 млн людей загинули, 100 млн людей зазнали переслідувань383.
Наука, техніка, технологія в КНР у часи «Великого стрибка» і «культурної революції» залишалися на зовсім примітивному рівні. І перш ніж почався помітний поступ, китайському суспільству довелося витратити чимало років, щоб залікувати рани, завдані популістськими соціальними експериментами Мао. Як в Україні перемогло гасло «просто перестати стріляти»
Дивовижний, ба приголомшливий приклад перемоги популізму дали президентські вибори в Україні навесні 2019 року. Їх навіть можна назвати революцією, адже Володимир Зеленський, «продаючи» себе як «народного кандидата, який ніколи не був у політиці», набрав у другому турі 21 квітня майже втричі більше голосів, ніж досвідчений політик, тодішній президент Петро Порошенко (73,22 % проти 24,45 %). До того ж Зеленський переміг Порошенка і в столиці, і в усіх областях, крім Львівської384. Тобто перемога популізму була тотальною і чи не вперше знівелювала міжрегіональні розбіжності.
Ця перемога стала тотальною і в змістовному плані — Зеленський переграв Порошенка за всіма напрямами передвиборчої кампанії. Зокрема за напрямом соціальної політики Зеленський «купив» виборців гаслом про «кінець епохи бідності», за напрямом боротьби з корупцією — обіцянкою «Весна прийде — саджати будемо», за напрямом державного управління — словами про потребу України в «нових обличчях» і «нових ідеях» тощо.
Не будемо розбиратися, що сталося із цими обіцянками після виборів, коли Зеленський отримав президентську булаву, — поточні політичні події не є предметом нашої уваги. Нас цікавить кампанія перед президентськими виборами 2019 року сама по собі, як уже перегорнута сторінка історії. І в цій кампанії ми зосередимося лише на одному її напрямі — на проблемі російської збройної агресії на сході України. Це був найскладніший напрям для Зеленського.
Саме відсіч російській агресії поставив на перше місце у своїй кампанії Петро Порошенко. На це чітко вказувало його гасло «Армія. Мова. Віра». Себе Порошенко протиставляв не Зеленському, а Путіну, навіть на агітаційних білбордах. І Порошенко наголошував, що саме цей напрям для нього головний, бо сфера безпосередньої відповідальності президента і верховного головнокомандувача — це якраз оборона, безпека і зовнішня політика. А проте Зеленський у передвиборчій кампанії переграв Порошенка навіть за цим напрямом, і це стало вирішальним моментом на тих виборах. Інакше Зеленський не зміг би не тільки перемогти Порошенка, а хоча б зрівнятися з ним у західних, центральних областях і у столиці, де виборці завжди дуже чутливо ставляться до ступеня патріотичності кандидатів.
Показово, що навіть у Збройних Силах України, попри всю увагу до них з боку Порошенка, Зеленський зміг майже зрівнятися з ним за рівнем підтримки. Про це свідчать підсумки голосування на дільницях на території військових частин у Луганській і Донецькій областях. Порошенко виграв на 46 із 79 спеціальних виборчих дільниць для військовослужбовців на Донеччині й Луганщині, отримавши 48,7 % голосів. А Зеленський переміг на 33 дільницях і здобув 46,2 % голосів385.
Звісно, щоб забезпечити собі високу підтримку в усіх регіонах і в усіх соціальних верствах, Зеленський не міг будувати кампанію на антитезах до кампанії Порошенка. Політтехнологія Зеленського була цинічною, але саме тому ефективною. Вона використовувала так звані двошарові гасла. Верхній шар — це те, що публічно проголошує кандидат. Це дуже просте і водночас дуже популістське рішення проблеми, яка досі вважалася надзвичайно складною. Нижній шар — це те, що просуває піар-команда кандидата через медіа, соцмережі, чутки. Це пояснення (знов-таки, дуже просте і дуже популістське), чому це рішення проблеми не хоче реалізувати конкурент.